МІШЕЛЬ: Попереджаю — ром дуже міцний.
АННЕТ: О, я почуваюся тверезою, як ніколи!
МІШЕЛЬ: Звісна річ!
АННЕТ: Бачу все з такою приємною об’єктивністю…
ВЕРОНІК: Ха-ха-ха! Це жарт вечора! Приємна об’єктивність!
МІШЕЛЬ: Дарджилінґ, навіщо ти все псуєш?
ВЕРОНІК: Ану, стули пельку!
Мішель іде по короб із сигарами. Повертається.
МІШЕЛЬ: Тримайте, Алене. Дозвольте собі розслабитися.
ВЕРОНІК: У цьому будинку не палять!
МІШЕЛЬ: Є «Хойо», є D4… Обирайте. «Хойо для мера», «Хойо для депутата»…
ВЕРОНІК: У нашої дитина — астма, тут палити не можна!
АННЕТ: У кого астма?
ВЕРОНІК: У нашого сина.
МІШЕЛЬ: Проте гидотного хом’яка ми тримали.
АННЕТ: А й справді, тварин тримати не радять, якщо в когось астма.
МІШЕЛЬ: Атож, не радять!
АННЕТ: Навіть рибки можуть бути протипоказані.
ВЕРОНІК: Я що, повинна вислуховувати ці нісенітниці? (Вириває короб із рук Мішеля і закриває його зі стуком.) Даруйте, але, певно, я тут єдина, хто не бачить речей з «приємною об’єктивністю»! І, до речі, я давно не почувалася такою нещасною. Напевно, це найбільш нещасливий день у моєму житті.
МІШЕЛЬ: Це тому, що ти випила.
ВЕРОНІК: Мішелю, кожне твоє слово пригнічує мене! Я не вживаю алкоголю. Випила хіба краплю гидотного рому, який ти розхвалюєш тут, мов плащаницю у церкві. Ні, я не п’ю і зараз гірко шкодую про це. Краще було би за першої ж нагоди забуватись у келишку…
АННЕТ: Мій чоловік також почувається нещасливим. Погляньте. Його аж скрутило. Мов побитий пес край шляху. Певно, в його житті це також найбільш нещасливий день.
АЛЕН: Саме так.
АННЕТ: Мені дуже шкода, цуцику мій.
Мішель вмикає фен і сушить деталі мобільника.
ВЕРОНІК: Та вимкни ти вже цей фен! Телефона не повернеш.
Дзвонить телефон у квартирі.
МІШЕЛЬ: Так!.. Мамо, я ж сказав: ми зайняті… Бо цей препарат може тебе вбити! Це отрута!.. Зараз тобі все пояснять… (Передає слухавку Аленові.) Скажіть їй.
АЛЕН: Сказати їй що?
МІШЕЛЬ: Усе, що вам відомо про цю гидоту!
АЛЕН: Добрий день, мадам! Як вам ведеться?..
АННЕТ: Що він може сказати? Він же нічого не знає!
АЛЕН: Так, зрозуміло… І вам болить?.. Авжеж! Проте операція вам допоможе… О, інша нога також! Ні, що ви, я не ортопед… (Убік:) Вона мене називає доктором…
АННЕТ: Гей, пане докторе, це ж просто смішно! Негайно припини!
АЛЕН: А з рівновагою у вас є проблеми?.. Та ні! Зовсім ні, повірте. Не слухайте всього, що вам кажуть. І все ж було би добре, якби на деякий час ви припинили його приймати. Щоб… щоб операція пройшла успішно… О, звісно, я не сумніваюся, що ви в добрій формі!
Мішель забирає у нього слухавку.
МІШЕЛЬ: Ну, мамо, чула? Негайно припини приймати ці ліки! Чому ти вічно сперечаєшся?! Просто роби те, що тобі кажуть. Я тобі передзвоню… Цілую, ми всі тебе цілуємо. (Кладе слухавку.) Вона просто нестерпна. Нащо так ускладнювати життя?
АННЕТ: То як, мені приходити до вас сьогодні ввечері з Фердінандом? Треба це вирішити. Бо таке враження, що всім байдуже. Але ж — нагадую! — ми зібралися саме задля цього!
ВЕРОНІК: Тепер зле мені… Де тазик?
МІШЕЛЬ (забираючи в Аннет пляшку з ромом): Досить уже.
АННЕТ: А я вважаю, що винні обидва. Ось так. Обидва винні.
ВЕРОНІК: Ви це серйозно?
АННЕТ: Тобто?
ВЕРОНІК: Ви взагалі думаєте, що кажете?!
АННЕТ: Звісна річ, я так думаю.
ВЕРОНІК: Наш син Брюно, якого я всю ніч поїла знеболювальним — він винний?!
АННЕТ: Не такий вже він і невинний.
ВЕРОНІК: Геть! Забирайтесь геть! Надивилася вже на вас! (Хапає сумочку Аннет і кидає її під двері.) Геть звідсіля!
АННЕТ: О, моя сумочка… (Схлипує, мов дівчинка.) Алене!..
МІШЕЛЬ: Що вже сталося? Вони що, сказилися?