Зі скам’янілим обличчям Натаніель спостерігав, як пан Гопкінс метушиться туди-сюди, виконуючи накази свого проводиря. То ось він який — цей таємничий учений, що його Натаніель так довго розшукував! Так, у тілі цього негідника справді вирує міць демона — сумнівів тут не було. Проте навряд чи цей чоловічок упорається з Кормокодраном, Аскоболом та іншими, якщо Натаніель встигне викликати їх сюди. Проте поки що Гопкінс коїв свої лихі задуми тут, а придуркуваті джини марно чекали на нього за милю звідси, в готелі «Амбасадор»! Натаніель безсило морщив лоба. Він торсав мотузки, що скручували його руки. Усе, що він міг, — чекати, поки Мейкпіс звільнить його й дозволить увійти в пентакль. Тоді він зможе діяти! Його слуги вмить опиняться тут, і зрадникам кінець.
— Друзі мої, я готовий! Мендрейку панно Джонс, ходімо: ви теж повинні приєднатися до нас!
Мейкпіс стояв у найближчому пентаклі, засукавши рукави і розстебнувши комір сорочки. Він прибрав героїчну позу: руки в боки, ноги розставлені так широко, ніби він сидить верхи. Змовники тим часом працювали на солідній відстані; навіть найманець виявив досить цікавості, щоб підступити трохи ближче. Натаніель із Кіті теж підійшли до пентакля.
— Час настав! — вигукнув Мейкпіс. — Настала мить, заради якої я працював стільки років! Лише захват передчуття, друзі мої, лише захват передчуття заважає моєму серцю вибухнути від почуттів, що киплять у ньому! — театральним порухом він витяг з кишені носовичок і протер очі. — Скільки поту, скільки сліз я пролив! Хто знає? Скільки крові…
— Годі вже щось там проливати, — перервав його з огидою Руфус Лайм. — Берімося до діла. Он свічки вже догоряють.
Мейкпіс блиснув очима в його бік, проте все-таки сховав носовичок до кишені:
— Гаразд. Друзі мої, йдучи слідами пана Гопкінса, що з успіхом підкорив собі демона поміркованої сили… — Тут Гопкінс ледь помітно всміхнувся — ця усмішка могла означати що завгодно. — … Я вирішив скористатися своїми потужнішими здібностями, щоб підкорити незрівнянно могутнішу істоту, — Мейкпіс трохи помовчав. — Лише цього вечора Гопкінс виявив у Лондонській бібліотеці том, де перелічено імена духів з Давньої Персії. Я вирішив скористатись ім’ям, яке він знайшов у цьому списку. Друзі мої, зараз я — просто перед вашими очима — вселю до свого тіла великого демона, відомого як… Ноуда!
Натаніель тихенько зойкнув. Ноуда?! Цей чоловік збожеволів!
— Мейкпісе! — втрутився він. — Сподіваюсь, ви жартуєте. Ця процедура ризикована й без того, щоб розпочинати її з такої могутньої істоти!
Драматург роздратовано набундючив губи:
— Це не жарти, а гордощі, Джоне! Пан Гопкінс запевнив мене, що підкорити демона — простісінька річ, а сила волі в мене неабияка. Сподіваюсь, ви не хочете сказати, ніби мені її бракує?
— Ні, що ви, — хутко відповів Натаніель. — Аж ніяк, — він нахилився до Кіті й прошепотів: — От бовдур! Ноуда — це страшна істота, один з найнебезпечніших демонів, згадуваних у літописах. Він дощенту зруйнував Персеполь…
— Так, я знаю, — пошепки відповіла Кіті, нахилившись до нього назустріч. — Він знищив військо самого Дарія.
— Так… — кивнув Натаніель. І тут-таки вирячив очі: — Що?! А ви звідки це знаєте?
— Джоне! — перебив його обурений Мейкпісів голос. — Годі вже балачок! Мені потрібна тиша! Гопкінсе, коли щось піде не так, як слід, спрямуйте процес назад. Використайте закляття Еспрі. Гаразд. Тихо!
Квентін Мейкпіс заплющив очі й схилив голову до грудей. Змахнув руками, поворушив пальцями. Глибоко вдихнув повітря. Тоді запрокинув голову, розплющив очі — й почав гучно вимовляти закляття. Натаніель уважно слухав: як і раніше, то було просте латинське закляття, проте, якщо брати до уваги міць демона, якого викликали, його ще слід було підкріпити численними додатковими закляттями, що повторювали одне одного, — щоб якнайміцніше зв’язати духа. Слід визнати, що латинські слова Мейкпіс читав бездоганно. Минуло кілька хвилин, а горлянка ще ні разу не підвела його. Обличчям драматурга струменів піт, однак того це нітрохи не бентежило. У залі все принишкло: Натаніель, Кіті, змовники — всі чекали, немов зачаровані. Найбільш нетерплячим виявився пан Гопкінс — він подався вперед із роззявленим ротом, наче зголоднілий.