— І все ж таки він відданий нам. Принаймні — мені. А може, й тобі.
Чарівник хитнув головою:
— Бридня. Він відданий тому, хто останній викликав його. Лише кілька днів тому він служив іншому господареві — безперечно, комусь із моїх суперників. Та все це зараз ні до чого. Щоб роздобути посох…
— Його викликала я.
—.. мені доведеться вибратися звідси. Ати відвернеш увагу… Стривай! Що ти сказала?
— Його викликала я!
Мендрейкові очі вирячились, він похитнувся. У роті в нього забулькотіло, наче в спійманої риби:
— Але… алежти…
— Так! — вигукнула Кіті. — Я простолюдинка! Твоя правда! Але зараз це ні до чого, еге ж? Тільки озирнися! Все полетіло шкереберть: чарівники знищили уряд, демонів викликають їхні ж родичі, на вулицях хазяйнує простолюд. Усе, що досі вважалося непорушним, руйнується, Мендрейку! І гору візьмуть лише ті, хто пристосується! Я теж вирішила пристосуватись. А ти? — вона показала на двері. — Будь-якої миті сюди може повернутись Фекварл — і відвести тебе до Ноуди! А до того часу ти так і мовчатимеш? Так, я трохи навчилась вашого мистецтва. Я викликала Бартімеуса. Я хотіла укласти з ним спілку але він відмовився — бо я не змогла йому довіритись. Він, бач, сумнівається в нас. Раніше він знав тільки одну людину, яка цілком довірилась йому, — і то був Птолемей.
Мендрейк ще дужче вибалушив очі:
— Як?! Той самий Птолемей, який…
— Той самий. Він скористався Брамою, він зробив знак примирення. Як ти гадаєш, чому Бартімеус і досі прибирає його подобу? Ти, мабуть, і не здогадувався? Стільки років учився — й не помічаєш того, що в тебе перед очима? — вона сумно хитнула головою. — Коли я його викликала, Бартімеус сказав мені, що для Птолемея він зробив би що завгодно — після того його вчинку. «Наш із ним зв’язок не мав меж», — ось як говорив він. А ти чув, що він сказав зараз — перш ніж піти?
Обличчям чарівника промайнуло водночас кілька почуттів — промайнуло й зникло, залишивши його спокійним, байдужим і тверезим. Він хитнув головою:
— Ні, не чув.
— Він сказав, що в нього є зв’язок і з нами, але «поки що він обмежений». Це він сказав Ноуді. І, йдучи, він дивився на мене. Хіба ти не розумієш? Тепер я зможу вирушити за ним… — Кіті дивилася вдалину, поверх Мендрейкової голови, і очі її аж палали. — Я знаю, що під час закляття я повинна назвати ім’я Бартімеуса, але більше не знаю нічого. Тому розповідай, що там написано в книжці, — вона всміхнулася до нього.
Чарівник повільно, глибоко зітхнув. Потім розкрив книжку — і знайшов потрібну сторінку. Якусь хвилину він читав її мовчки. І нарешті заговорив рівним, спокійним голосом:
— Це закляття надзвичайно просте. Чарівник перебуває в пентаклі — сидячи або лежачи, бо в момент переносу його тіло впаде. Ніяких свічок або рун не потрібно — ба більше, всі ці перепони зводяться до мінімуму щоб прискорити повернення чарівника до його тіла. Птолемей навіть радить символічно розірвати коло, щоб полегшити цей процес… Він також радить узяти в руки щось залізне — наприклад, анх, — щоб відбити ворожі впливи; годиться для цього і яке-небудь традиційне зілля — скажімо, розмарин. Отже, чарівник заплющує очі й відгороджується від усіх зовнішніх подразників, а потім промовляє звичайне закляття виклику — тільки в зворотному порядку. Замість імені демона він підставляє власне істинне ім’я, а всі напрями змінює на протилежні: «відправитись» замість «з’явитись» і таке інше. І, нарешті, насамкінець тричі називає ім’я «дружнього» демона — Птолемей зве його «заступником». Увагу цього демона треба привернути, щоб відкрити прохід. Якщо все вийде вдало, чарівник відділиться від свого тіла, відкриє Браму — і пройде крізь неї. Як і де саме — Птолемей не уточнює, — він підняв очі. — Ти задоволена?
Кіті пирхнула:
— Ти заздалегідь передбачаєш, що чарівник неодмінно повинен бути чоловіком!
— Послухай, я виклав тобі увесь метод. Знаєш, Кіті, — Мендрейк кахикнув, — я захоплений твоєю кмітливістю й відвагою. Справді захоплений. Та це, на жаль, неможливо. Чому ти вважаєш, ніби ніхто не намагався піти Птолемеє-вим шляхом? Інший Світ чужий і страшний, це місце, де не діє жоден звичайний закон природи. Це може тобі зашкодити — навіть убити тебе. А Бартімеус — навіть якщо ти виживеш і знайдеш його, і він погодиться допомогти тобі, — це лише простий джин. Проти Ноуди його сила мізерна. Твій задум шляхетний, але цілковито нездійсненний. — Він ще раз кахикнув і відвернувся. — Пробач.
— Нічого, — Кіті трохи поміркувала. — А твій задум — з посохом? Наскільки здійсненний він?