Кіті кивнула:
— Гаразд. А що робитимете ви? Може, скористаєшся своїм магічним дзеркалом, щоб з’ясувати, де зараз Ноуда?
Натаніель завагався:
— Я…
— Він прогайнував його, — обізвався джин. — Відпустив біса на волю. Як на мене, то була велика помилка.
— Я й сам можу відповісти! — гаркнув Натаніель. Коли тебе перебиває власна горлянка — це дратує найбільше. Кіті всміхнулася йому:
— Ти молодець. Ну, тоді бувай.
— Гаразд… Ти певна, що в тебе все буде добре?
Натаніель відчув, як сердиться джин. Ноги в нього затремтіли — йому схотілося підскочити, злетіти в повітря…
— За мене не хвилюйся. Ось, візьми, — він нахилив голову, зняв з шиї Амулет Самарканда й простяг його Кіті. — Надягни. Це захистить тебе.
— Але тільки від магії, не забувай, — додав джин. — Він не захистить від розбійного нападу, не завадить тобі розбити голову, коліно або щось подібне. Проте в межах своїх вельми скромних можливостей він працює вельми непогано.
Кіті завагалась:
— У мене є певна стійкість до магії… Може, мені й не треба?
— Цього замало, щоб вистояти перед Ноудою, — відказав Натаніель. — Ще й після всього, що ти пережила. Будь ласка…
Дівчина надягла амулет.
— Дякую. Щасти тобі.
— І тобі.
Їм більше не було про що говорити. Пора було йти. Натаніель рушив до виходу, випнувши підборіддя, з похмурим і рішучим поглядом. Він навіть не озирнувся. На підлозі лежала купа уламків вибитих дверей; Натаніель обережно переступив через них саме тоді, коли джин змусив його ноги зігнутись і підстрибнути. Врешті ноги в Натаніеля заплутались, він спіткнувся, впустив посох і полетів перевертом через уламки, опинившись таким чином за дверима.
«Спритна штучка!» — сказав Бартімеус.
Натаніель нічого не відповів уголос. Підібравши посох Ґледстона, він попрямував коридором.
* * *
Залу Статуй було розорено вміло й старанно. Всюди лежали мармурові голови колишніх прем’єр-міністрів, відірвані від тулубів: ними, здається, грали в скраклі. Поламаний стіл Ради стояв біля стіни; круг нього, на сімох кріслах, у кумедних позах сиділи тіла чарівників, ніби ведучи якусь моторошну розмову. Зала постраждала від незліченних магічних атак — випадкових і безладних: підлога, стіни й стеля повсюди були проламані, пробиті, обпечені, розтоплені чи просто розрубані. Там, де раніше були килими, громадились купи попелу. Всюди лежали трупи — покинуті, понівечені, мов набридлі іграшки. В дальньому кінці зали зяяла величезна діра. Звідти тягло холодом.
— Подивись на пентаклі, — несподівано сказав Натаніель.
«Уже дивлюся. У мене ж твої очі — не забувай. І я згоден з тобою».
— З чим?
«З тим, що ти думаєш. Вони знищили їх навмисне. Хочуть зіпсувати життя чарівникам — якщо хтось із них вижив».
Усі пентаклі було спотворено чи знищено взагалі: мозаїчні кола вивернуто і розсипано по підлозі, прокреслені лінії розбито на шматки недбалими вогняними пострілами. Це нагадувало римський Форум тих часів, коли під браму міста підійшли варвари — і римляни повстали проти влади чарівників. Вони теж почали із знищення пентаклів…
Натаніель хитнув головою:
— Зараз це все не має значення. Думай про те, що треба робити.
«Я й думаю… Хіба я винен, що ти порпаєшся в моїх спогадах?»
Натаніель знову не відповів. Серед трупів, що лежали між уламками, він побачив знайомі обличчя. Кутики його вуст опустилися вниз…
— Ходімо, — сказав він.
«Навіщо цей запізнілий смуток? Ти ж усе одно не любив їх».
— Нам треба поспішати.
«Гаразд. Залиш це мені».
Це було найдивовижніше відчуття: розслабитись, навмисне відсторонитись від керування власними м’язами — і все ж таки відчувати, як вони скорочуються й напружуються, рухаються плавно й ритмічно, з нелюдською енергійністю. Натаніель міцно стискав посох, а в усьому іншому довірився джинові. Одним-єдиним стрибком він перескочив залу — і приземлився на обвалену каменюку. Там він зупинився, позирнув ліворуч, праворуч — і рушив далі велетенськими кроками… Пірнувши крізь отвір у стіні, він злетів під самісіньку стелю іншої кімнати — темної, зруйнованої, захаращеної уламками. Розгледіти її Натаніель не встиг — він був надто заклопотаний боротьбою з власними бунтівними нутрощами й з вибухами пробудженої в ньому енергії. Вгору, вниз, геть із цієї кімнати до іншої, повз розтрощені сходи, через купу каміння — кожен камінь завбільшки з добрячу брилу. Крізь діру пробитого отвору..