Моя копія Кіті заскреготала зубами:
— А як щодо підтримки? Якщо я доберуся до цього Гопкінса, навряд чи його охоронятиме лише один біс!
— Він — звичайний учений, Бартімеусе. Та навіть якщо в нього є потужний захист ми не вимагаємо, щоб ти перевіряв його на міцність. Я зможу негайно вислати Кормокодрана та інших, щоб вони розібралися з ним, а панна Фаррар триматиме напоготові загін поліції. Просто повідом мене, коли матимеш інформацію. Я залишу для тебе відкритий доступ: можеш з’явитися до мене будь-коли, тільки-но в тебе все буде готово.
— А де тебе шукати?
— Сьогодні вдень — у Вестмінстері, ввечері — в садибі Деверо в Ричмонді. Уночі — в мене вдома.
Він нарешті застебнув свій портфель — і вже збирався йти.
— А де зараз шукати Дженкінса?
— У Міністерстві внутрішніх справ. Вайтгол, 16. Контора десь у глибині будинку. Такий собі дрібненький, рудий чоловічок… Що в тебе ще на думці?
— Тобі цього краще не чути!
— Напевно… І останнє, Бартімеусе, — додав він. — Я звичайно, дав слово відпустити тебе, але це станеться швидше, якщо я більше не бачитиму тебе в цій подобі. — Він поглянув просто на мене — чи не вперше за нинішній день. — Подумай про це!
Він зробив складний жест. Пута, що тримали мене в колі, закрутились у протилежних напрямках — і викинули мене в світ.
7
Бартімеус: прізвисько демона Сакр-аль-Джині, згаданого в Прокопія та Мішло. Джин середнього різня, досить давній, наділений великою хитрістю й чималою могутністю. Вперше згадується в Уруку, пізніше — в Єрусалимі. Воював у битві при Аль-Аріші проти ассирійців. Серед відомих господарів — Гільгамеш, Соломон, Зарбустибал, Геракл, Гаузер.
Серед інших імен сили: Н'ґорсо, Нехо, Рехіт.
Клас за Ліннеєм: шостий, небезпечний. Існує донині
Кіті поклала книжку на коліна й поглянула у вікно автобуса. Звідси, з другого поверху, було видно всі жили й нерви влади чарівників, що пронизали вулиці Лондона. Серед пішоходів марширували патрулі нічної поліції, на кожному розі висіли кулі-шпигуни, високо в небі пролітали малесенькі вогники. Звичайні люди йшли собі в справах, старанно обминаючи увагою численних спостерігачів. Кіті зітхнула. Хоч уряд і відправив свої війська далеко за море, на війну, його влада була надто повна, надто очевидна, щоб противитись їй. Простолюд сам нічого не зможе — це зрозуміло. Йому потрібна допомога.
Дівчина знову зазирнула до Трисмеґістової «Інструкції», примружила очі, щоб розібрати дрібний кривий шрифт, і знову — невідомо який раз — перечитала уривок. Імена «Нехо» і «Рехіт» вона чула вперше, але все інше було їй добре знайоме. Скажімо, коротенький список господарів. Портретів Гільгамеша й Соломона не збереглося, проте царювали вони напевно в зрілому віці. Геракл був не лише чарівник, а й воїн — ні в якому разі не дитина. Що ж до Зарбустибала, то його опис Кіті знайшла ще кілька місяців тому в старовинному переліку арабських магів: він славився на все узбережжя Червоного моря своїм гачкуватим носом і здоровенними бородавками. Гаузер справді був досить молодий, але мав північний тип обличчя — білявий і веснянкуватий: про це Кіті дізналася завдяки гравюрі в одній з книжок пана Баттона. Ніхто з них не міг бути чорнявим, смаглявим хлопчаком, чию подобу так любив прибирати Бартімеус.
Кіті хитнула головою, закрила книжку й сховала її до торбини. Мабуть, вона просто марнує час. Треба забути про свою інтуїцію — і просто викликати його.
Обідній час уже скінчився, і в автобусі було повно людей, що поверталися на роботу. Дехто розмовляв приглушеними голосами, інші — зморені — дрімали на сидіннях. Чоловік, що сидів навпроти Кіті, читав останній випуск "Справжніх історій про війну" — повідомлень про воєнні події, що їх періодично видавало Міністерство інформації. Обкладинку було прикрашено гравюрою з зображенням британського вояка, що біжить угору схилом пагорба, наставивши перед собою багнет. Вояк був шляхетний і рішучий, мов класична статуя. На вершині пагорба скулився американський заколотник — з обличчям, спотвореним гнівом та іншими ницими почуттями. На ньому була старомодна мантія чарівника, що надавала його постаті кумедного, баб’ячого вигляду. Заколотник підняв руки в марній спробі захиститись: поряд із ним виднів його спільник — дрібний демон — у тій самій позі. Пика демона була зморшкувата й люта; на ньому красувалась така сама — тільки менша розміром — мантія, що й на чарівникові. Що ж до британського вояка, то жодних демонів біля нього не було. Під гравюрою стояв заголовок: «Новий бостонський тріумф».