Мендрейк завагався. Він подумав, чи не варто наполягти на своєму, та потім пригадав долю леді Гаркнет.
— Звичайно, сер, — почав він. — Але я мушу спитати, чому…
— Мусите?! Нічого ви не мусите! — прем'єрове обличчя зненацька спотворилось, очі шалено вирячились. — Знайте своє місце й не збивайте Раду з пантелику своїми порожніми вигадками! А тепер мовчіть — і надалі думайте, перш ніж говорити! І якщо я матиму привід запідозрити вас у зраді — стережіться! — прем’єр-міністр відвернувся. — Мортенсене, принесіть сюди мали. Розкажіть докладніше про наше теперішнє становище. Як я пам’ятаю, ми загнали заколотників у болота…
* * *
— Це було трохи необачно, — прошепотіла Джейн Фаррар, коли вони через годину разом з Мендрейком ішли коридором. — Той, хто володіє посохом, має справжню силу. Деверо боїться того, що ця людина зможе зробити з ним.
Мендрейк понуро кивнув. Зневіра, яка щойно покинула його, повернулася.
— Так, я знаю. Але ж хтось мусив сказати про це відверто! В країні панує хаос. Я не здивуюсь, якщо половина членів Ради щось замислює…
— Зосередьмося краще на відомій нам змові. Є відомості про Дженкінса?
— Поки що ні. Але невдовзі будуть. Над цим працює найкращий із моїх джинів.
9
Ще з часів Стародавнього Єгипту коли я прибирав подобу срібного сокола й ковзав тінню через бархани — услід кушитським нападникам, — я завжди був і залишався фахівцем з вистежування. Візьмімо, наприклад, тих самих кушитів: вони залишали за собою джинів у подобі шакалів та скорпіонів, щоб ті не давали підкрастися ворогові. Проте соколові, що летів високо в сонячному небі, легко було залишатись непоміченим. Я знайшов табір нападників, схований серед синьо-зелених камедевих дерев оази Харґа, й навів на них фараонове військо. Там вони й полягли — всі до одного.
Ось і тепер я вдався до того самого, непомітного, однак смертельно небезпечного вміння — хоча мушу визнати, що цього разу обставини були дещо менш величні. Замість дикої орди воїнів, убраних у лев’ячі шкури, довелося мати справу з сухорлявим рудим секретарем; замість болюче прекрасних краєвидів Сахари я милувався смердючим провулком у Вайтголі. Поза тим усе було так само. Хіба що цього разу я був не соколом — зачуханий горобець у Лондоні має доречніший вигляд.
Я сидів на підвіконні за немитим вікном навпроти. Власник помешкання — байдуже, хто він такий, — не дуже шанував птахів: він вимастив підвіконня пташиним клеєм, натикав сталевих шпичаків і накришив отруєного хліба. Типова англійська гостинність! Крихти я струсив надвір, клей випалив за допомогою невеличкого пекельного жезла, відігнув зо два шпичаки вбік — і примостив між ними своє кволе тільце. Зараз я був такий немічний, що ця геркулесова праця мало не доконала мене. У голові паморочилось, та все ж я влаштувався якнайзручніше і заходився стежити за своєю ціллю.
Видовище було аж ніяк не примітне. Крізь пил та кіпоть на шибці я бачив Клайва Дженкінса, що сидів за письмовим столом. Він був худий, згорблений і досить-таки хирлявий: якби дійшло до бійки між ним та горобцем, я, напевно, поставив би всі гроші на пташку. Дорогий костюм сидів на ньому так незграбно, ніби намагався якнайменш торкатися господаря: сорочка мала неприємний рожево-сірий відтінок. Обличчя в Дженкінса було бліде, трохи веснянкувате, маленькі очиці моргали з-за товстих скелець окулярів: руде волосся липло до голови, наче засмальцьована шерсть, що робило його схожим на лисицю, яка потрапила під дощ. Кощаві пальці без особливого завзяття тарабанили по клавішах друкарської машинки.
Щодо Дженкінсового могуття Мендрейк не помилився. Щойно опинившись на підвіконні, я перевірив усі сім рівнів — у пошуках сенсорних тенет, спостережних призм, невсипущих очей, тіней-переслідувачів, куль, матриць, теплових пасток, спускових пір’їн, духів, знамень та інших засобів, до яких чарівники зазвичай вдаються для захисту. Ані сліду! На столі в нього стояла чашка з чаєм — і нічого більше. Я старанно розшукував хоч найменшу ознаку надприродного зв’язку з Гопкінсом або кимось іще, та секретар не промовляв жодного слова й не робив жодних особливих знаків. Тук-тук, тук-тук — стукотіли його пальці по клавішах. Вряди-годи він ще потирав носа, поправляв окуляри або чухав підборіддя. Так минула вся друга половина дня. Захопливе, нівроку, видовище!