— Де ж опиняться оті ваші сталевари? — суворо запитала стара. — Хто — в Тауері, хто — на дні Темзи. А на їхнє місце прийдуть інші.
— Демонам не вдасться розгорнутись на повну силу, — заперечив молодик. — Дехто з цих сталеварів має стійкість до магії! Ви, напевно, чули про таке? Вони здатні протистояти магічним атакам, бачать крізь ілюзії…
Поки він говорив, Кіті раптово все пригадала. Вона побачила те, що ховалося за густими вусами й кудлатою білявою борідкою; вона знала його — це було ясно. Нік Дрю, останній уцілілий член Спротиву! Нік Дрю, який у найскрутнішу мить утік із Вестмінстерського абатства, покинувши своїх друзів! Він зробився старший, гладший, ширший у плечах, але його давня хвальковитість нікуди не поділася… «Досі балакаєш про боротьбу! — гнівно подумала дівчина. — До балачок ти завжди був мастак. Тільки я ладна закластись: якщо страйк поверне на гірше, ти знову накиваєш п’ятами…» Кіті несподівано огорнув страх, і вона позадкувала, щоб Нік її не бачив. Хоч який цей Нік бовдур, та якщо він її впізнає — її прикриттю настане кінець…
Гості тим часом бурхливо обговорювали феномен стійкості до магії.
— Вони можуть бачити магію! Ясно, як удень! — говорила жінка середнього віку. — Я чула про це!
Старенька леді знову хитнула головою:
— Чутки, жорстокі чутки! Балаканина з чужого голосу! Я не здивуюсь, якщо ці плітки розносять самі чарівники, щоб підбурити нас на необачні вчинки. От скажіть мені, — додала вона, — чи бачив хтось із вас цю стійкість у дії, на власні очі?
В «Жабі» запанувала тиша. Кіті нетерпляче тупцяла на місці — їй кортіло сказати все. Проте Клара Белл не мала ніяких особливих здібностей — вона вирішила так уже давно. До того ж Кіті побоювалась Ніка. Вона оглянула залу: відвідувачі, більшість із яких таємно зустрічалися тут уже багато років, були переважно люди середнього віку — чи навіть старші. Навряд чи вони могли спостерігати цю стійкість на власні очі. Крім Ніка Дрю, що мав стійкість принаймні не меншу, ніж у самої Кіті. Проте Нік чомусь мовчав.
Слова старої помітно зіпсували гостям настрій. Кілька хвилин усі понуро міркували, аж поки літній добродій знову поволі піднявся.
— Друзі, — заговорив він, — не сумуймо! Можливо, боротися з чарівниками справді надто небезпечно, однак ми можемо хоча б протистояти їхній пропаганді. Сьогодні з’явився новий випуск "Справжніх історій про війну". Виявіть зневагу до них! Розкажіть своїм друзям, що все це — брехня!
У відповідь Джордж Фокс зауважив:
— Ну, це вже, здається, занадто! — Люд у залі сердито загомонів, проте господар перекрив цей гомін. — Еге ж! От я, скажімо, спробував зібрати якнайбільше примірників "Справжніх історій".
— Як вам не соромно, пане Фоксе! — прожебоніла старенька леді.
— Що ви! Я пишаюсь цим! — провадив господар. — Якщо комусь із вас закортить відвідати туалет, ви зможете самі переконатися в цінності цих брошур. їхній папір такий м’який!
Гості враз вибухнули реготом. Кіті, намагаючись не обертатися обличчям до білявого молодика, вийшла з-за стойки з глеком, щоб наповнити кілька порожніх склянок.
— Що ж, час минає, — мовив літній добродій. — Нам пора розходитись. Та спершу ми, за нашим звичаєм, повторимо нашу присягу! — він сів.
Джордж Фокс витяг з-під стойки великий кухоль, старий і пом’ятий, із парою схрещених кісточок доміно на кришці. Кухоль був зроблений із чистого срібла. Знявши з полиці темну пляшку, Фокс відкинув кришку — і плюснув у кухоль щедру порцію портвейну. Кіті взяла кухоль обома руками й піднесла його літньому добродієві.
— Вип’ємо всі по черзі, — проголосив він. — Щоб ми дожили до того дня, коли знову буде створено Парламент Простолюду! Нехай цей парламент захищає споконвічні права всіх чоловіків і жінок: обговорювати, сперечатись, не погоджуватись із політикою нашої влади — й змушувати її відповідати за свої дії!
Він побожно підняв кухоль, відсьорбнув з нього — й передав сусідові справа.
Цим ритуалом звичайно завершувались зібрання в «Жабі». Після суперечок, що незмінно закінчувались нічим, він принаймні створював ілюзію надійності. Срібний кухоль поволі переходив з рук до рук, зі стола на стіл. Усі з нетерпінням чекали, коли він дійде до них, — як старожили, так і новачки, за винятком хіба що підстаркуватої леді, яка вже збиралася йти. Джордж вийшов з-за стойки — і разом з буфетником Семом почав прибирати склянки зі столиків, ближчих до дверей. Кіті супроводжувала кухоль, переносячи його зі стола на стіл, коли це було потрібно. Вона старанно, як тільки могла, ховала своє обличчя від Ніка Дрю.