— Майже так само, як нашому любому Рупертові! — Біс показав на будинок, де на тлі вікон було видно постать із бичачою головою, що витинала танець. — Це, бачте, допомагає йому забути про всілякі негаразди. От бідолаха!
Мендрейк поправив свою маску ящірки:
— А що це за юний добродій?
— Це, — відповів біс, пригортаючи до себе голову лебедя, — юний Боббі Вотс, зірка мого майбутнього шоу! Дивовижно талантовитий хлопчина! Не забудьте, не забудьте, — біс, здається, не дуже певно стояв на ногах, — що прем’єра «Від Вопінґ до Вестмінстера» наближається! Я нагадую про це всім. Залишилося тільки два дні, Мендрейку, — тільки два дні! Ця п’єса змінить життя всіх, хто побачить її! Правда, Боббі? — він грубо відштовхнув юнака від себе. — Ану, принеси нам ще випити! А я тим часом дещо скажу своєму лускатому другові.
Юнак у масці лебедя подався, хитаючись, просто по газону. Мендрейк мовчки поглянув йому вслід.
— Тепер послухайте, Джоне, — біс підсунувся ближче. — Я вже кілька днів надсилаю вам запрошення. А ви, здається, ігноруєте мене! Я хочу, щоб ви завітали до мене в гості. Завтра. Ви ж не забудете, правда? Це важливо.
Мендрейк під маскою скривився: від Мейкпіса виразно тхнуло вином.
— Пробачте, Квентіне. Рада надто затяглася. Я просто не міг вирватись… Нехай буде завтра.
— Гаразд, гаразд. Ви завжди були найбільш тямущим з них, Мендрейку. Будьте таким і надалі… Добрий вечір, Шолто! Я, здається, впізнав вас!
Повз них проходив товстелезний добродій у недоречній масці ягняти. Біс облишив Мендрейка, грайливо ткнув товстуна пальцем у живіт — і вистрибом подався геть.
Ящірка та ягня перезирнулися.
— Оцей мені Квентін Мейкпіс! — промовило нарешті ягня низьким, щирим голосом. — Щось він мені не до вподоби. Нахаба, зухвалець, ще й придуркуватий.
— Просто сьогодні він у доброму гуморі, — зауважив Мендрейк, хоча в душі поділяв думку ягняти. — Давненько ми з вами не бачилися, Шолто!
— Авжеж. Я саме був в Азії, — товстун зітхнув і тяжко сперся на свій ціпок. — Доводиться самому закупати собі крам! Що за часи настали!
Мендрейк кивнув. Щаслива доля так і не повернулася до Шолто Пінна відтоді, як ґолем розгромив його крамницю. Крамницю врешті вдалося відбудувати, а от із грошима не щастило ніяк. А тут іще війна, занепад торгівлі — артефактів до Лондона завозили дедалі менше, та й чарівників, що бажали придбати їх, залишилось мало. Пінн, як і інші, помітно постарівся за останні кілька років. Його масивна постать ніби збрезкла, й білий костюм понуро висів на плечах. Мендрейкові навіть стало жаль Пінна.
— Що нового в Азії? — поцікавився він. — Як там ведеться Імперії?
— Лихо та й годі з цими масками! їй-право, мені підсунули найдурнішу! — Пінн на хвилину підняв ягнячу маску й витер носовичком спітніле обличчя. — Імперія, Мендрейку, доживає останні дні. В Індії подейкують про повстання. Гірські чарівники з Півночі викликають демонів, готуючись до нападу, — принаймні так кажуть. Наші гарнізони в Делі попросили в японських союзників допомоги для захисту міста. Лише уявіть собі! — старий зітхнув, поправляючи маску. — Я дуже боюся за нас, справді боюся… До речі, Мендрейку, чи личить мені ця маска? Чи схожий я на жваве ягня?
Мендрейк усміхнувся під своєю маскою:
— Траплялись мені й жвавіші ягнята, сер.
— От і я так гадаю… Гаразд, якщо вже мені випало корчити дурня, то робитиму це щиро. Агов, дівчатко! — Відсалютувавши ціпком, він попрямував до дівчини-служниці. Мендрейк подивився йому вслід: короткий момент веселого настрою швидко випарувався серед нічного холоду. Він поглянув у порожнє чорне небо:
«А колись давно я сидів у садку, з олівцем у руці…»
Він жбурнув свою склянку за колону й попрямував до будинку.
* * *
У залі, недалеко від найближчої компанії веселих гостей, Мендрейк побачив Джейн Фаррар. Маска — райський птах із тоненькими абрикосовими пір’їнками — звисала з її зап’ястка. Байдужий служник допомагав їй надягти пальто. Побачивши Мендрейка, він побокував.
— Ви вже йдете?
— Йду. Я так утомилася… А якщо Квентін Мейкпіс ще раз причепиться до мене зі своєю п’єсою, я так заціджу йому! — вона мило набундючила губки.
Мендрейк підійшов ближче:
— Дозвольте провести вас. Я теж, так би мовити, закінчив свої тутешні справи…
Він недбало скинув маску. Дівчина всміхнулась:
— Мене проводжатимуть троє джинів і п’ятеро фоліотів — на той випадок, якщо вони мені знадобляться. Хіба ви можете зробити для мене щось таке, чого не зможуть вони?