А тим часом на юного чарівника звалився тягар загального невдоволення. Прем’єр-міністр лютував через загибель своїх античних статуй; пан Коллінс, який, щойно почувши сигнал тривоги, стрибнув до качиного ставка — і ледве не потонув, бо на нього звалилася вельми огрядна леді, — дивився на Мендрейка спідлоба й підраховував синці. Третій міністр, пан Мортенсен, особисто не постраждав, проте він уже багато років ненавидів Мендрейка. Отож усі троє разом засудили його за безвідповідальність і потайність — і натякнули на широкий вибір майбутніх покарань, хоч подробиці й було відкладено до засідання Ради.
Пан Мендрейк нічого не відповів на ці звинувачення. Геть блідий, він покинув садибу й поїхав назад до Лондона.
* * *
Наступного ранку пан Мендрейк снідав сам. Панну Пайпер, що прийшла, як і завжди, з ранковою доповіддю, зустрів лакей. Міністр зараз не налаштований займатись поточними справами: він прийме її пізніше у себе в кабінеті. Засмучена дівчина пішла.
Свинцевим кроком чарівник попрямував до кабінету. Вартовий демон, що дозволив собі невинний жарт, негайно скривився від закляття Спазму. Мендрейк довго сидів за столом і тупився в стіну.
Нарешті він підняв слухавку телефона й набрав номер:
— Алло! Кабінет Джейн Фаррар? Пробачте, чи можу я з нею поговорити? Так, це Мендрейк… Ага… Зрозуміло. Гаразд…
Слухавка повільно лягла на місце.
Що ж, він спробував її попередити. Якщо вона не бажає розмовляти з ним, він тут не винен. Учора ввечері Мендрейк щосили намагався, щоб її ім’я не згадувалось, проте марно. Їхню сварку бачили всі. Безперечно, тепер їй також дістанеться. Проте він якось не дуже й шкодував за тим: сама думка про чарівну панну Фаррар відтепер чомусь сповнювала його огидою.
Уся дурість ситуації полягала в тому, що прикрощів можна було б уникнути, якби він просто виконав те, що радила Фаррар. Бартімеус напевно мав відомості про Дженкінсову змову, які дуже потішили б Деверо. Слід було без зайвих роздумів вичавити з раба все, що він знав… А Мендрейк натомість відпустив його. Що за дурниця! Цей джин давно вже був справжньою шпилькою в його тілі — нахабний, непокірний, хирлявий… ще й смертельно небезпечний тим, що знав справжнє ім’я свого господаря. Слід було його знищити, поки він був ще заслабий. Що могло бути простіше!
Мендрейк невидющими очима проглядав папери на своєму столі. «Сентиментальний дурень…» Фаррар мала рацію. Джон Мендрейк, міністр, вчинив наперекір власним інтересам. Тепер він — легка мішень для своїх ворогів! І все ж таки — скільки холодного гніву він намагався знайти в собі, — гніву, спрямованого проти Бартімеуса, Фаррар і насамперед проти себе самого, — Мендрейк знав, що він нізащо не вчинив би інакше. Вигляд крихітного, скаліченого джинового тільця надто вразив його. Саме це й змусило юнака піддатись несподіваному пориванню.
Проте цей вчинок перевернув його життя — річ тут була не лише в погрозах і зневазі колег. Багато років його життя підпорядковувалося далекосяжним розрахункам. Незламна відданість роботі визначала всю Мендрейкову особистість: будь-яка щирість зробилася для нього чужою. Але тепер, після одного-єдиного щирого вчинку, перспективи подальшої роботи перестали його тішити. Десь віддалік билися війська, заклопотано гули міністерства — роботи була сила-силенна. Та Джон Мендрейк почувався чужим усім цим клопотам, ніби його підвісили в повітрі. Він зненацька відсторонився від усього, чого вимагали його ім’я й посада.
У пам’яті спливли вчорашні думки. Ось він сидить у садку зі своєю вчителькою, панною Лютієнс, теплого літнього дня й малює… Вона прихилилась поруч, сміється, її волосся виблискує на сонці… Спогад майнув, як міраж, і зник. Кімната довкола була порожня й холодна.
Через кілька хвилин чарівник вийшов з кабінету. Вартовий демон у колі почорнілої міді скулився й відсахнувся.
* * *
День для Мендрейка виявився невдалим із самого ранку. У міністерстві інформації на нього чекала зла цидулка з контори панни Фаррар: вельмишановна панна повідомляла, що вирішила подати офіційну скаргу на його відмову допитати свого демона — вчинок, що напевно міг завдати шкоди поліційному рзслідуванню. Тільки-но Мендрейк дочитав цидулку, як з’явилась похмура делегація з міністерства внутрішніх справ, що принесла конверт із чорною смугою. Пан Коллінс бажав допитати Мендрейка щодо серйозних заворушень, які відбулися минулого вечора в Сент-Джеймс-парку. Подробиці листа не обіцяли Мендрейкові нічого хорошого: жабеня-втікач, випущений на волю шалений демон, численні загиблі… Ця подія викликала невеликий бунт, під час якого простолюд розгромив частину ярмарку. Ситуація на вулицях досі залишалась напруженою. Мендрейку звеліли підготуватися до захисту на засіданні Ради, що мало відбутись через два дні. Він погодився без заперечень: він розумів, що нитка, на якій тримається його кар’єра, швидко тоншає.