Але тільки-но вона ввійшла до клубу, стався випадок, який змусив її зразу ж забути про тривогу. Приблизно на середині сходів вони з батьком порівнялися з китайським дипломатом, який піднімався перед ними. Доволі повний, він відступився з дороги, пропускаючи їх, і спрямував на Акіко захоплений погляд. Блідо-рожеве бальне плаття, вишукана блакитна оксамитка навколо шиї, духмяна троянда в густому волоссі — дійсно, того вечора Акіко, яка вразила своїм виглядом китайського дипломата, мовби уособлювала собою чарівність японської дівчини, що прилучилася до цивілізації. А тут іще молодий японець у фраку, який збігав по сходах, мимоволі спинився і, ледь повернувши голову, також із захватом дивився вслід Акіко. Потім, похопившись, поправив білу краватку і знову заспішив униз, до вестибюлю.
Акіко з батьком піднялися на другий поверх, де біля входу до зали гостей з гідністю вітали господарі — граф з посивілими бакенбардами й обвішаними орденами грудьми та його дружина, яка була старша за свого чоловіка, в ретельно продуманому туалеті в стилі епохи Людовіка XV. Для Акіко не залишився непоміченим захват, який з’явився на байдужому обличчі графа, коли він її побачив. Батько Акіко, чоловік добродушний, радісно всміхаючись, одрекомендував доньку графові та його дружині. Акіко то ніяковіла, то тріумфувала. Та почуття, що охопили дівчину, не завадили їй помітити в обличчі графині щось вульгарне.
Танцювальну залу також було прикрашено буйним цвітом хризантем. Повсюди в ароматі парфумів тихо пливли хвилі мережив, квіти, віяла із слонової кістки, якими в очікуванні кавалерів обмахувалися жінки. Акіко зразу ж залишила батька і прилучилася до одного з цих блискучих гуртів. Складався він із дівчат, на вигляд ровесниць, у майже однакових блакитних і рожевих платтях. Вони зустріли Акіко веселим щебетанням, навперебивки захоплюючись її красою, тим, який чудовий вона має сьогодні вигляд.
Не встигла Акіко прилучитися до подруг, як до неї несподівано підійшов морський офіцер — француз і, ставши струнко, чемно вклонився на японський штиб. Акіко відчула, що її щоки зачервонілися. Вона зразу зрозуміла, що означає цей поклін, і, повернувшись до дівчини у блакитному платті, що стояла поряд, попросила її потримати віяло. У ту ж хвилину офіцер, чемно всміхнувшись, несподівано звернувся до Акіко по-японськи, хоча з акцентом:
— Дозвольте запросити вас на танець?
І Акіко закружляла з офіцером у вальсі «Голубий Дунай». У нього було засмагле обличчя з правильними рисами, густі вуса. Акіко ледве діставала рукою в довгій рукавичці до плеча свого кавалера, але, досвідчений у танцях, він легко вів Акіко в натовпі вальсуючих, шепочучи їй на вухо компліменти співучою французькою мовою. Дівчина відповідала офіцерові сором’язливою усмішкою й час від часу поглядала на всі боки, оглядаючи залу. Внизу, під широкими складками драпірування із шовкового лілового крепу з вишитими на ньому гербами імператорського дому під китайськими державними прапорами, на яких, випустивши кігті, звивалися блакитні дракони, стояли вази з хризантемами, весело поблискуючи сріблом або похмуро мінячись золотом у потоці танцюючих. І цей потік, підхльостуваний спіненим, як шампанське, вихором звуків чудового німецького оркестру, ні на мить не припиняв свого запаморочливого руху. Зустрівшись поглядом з подругою, що танцювала, Акіко радісно відповіла їй на кивок. У цю мить до Акіко метеликом розігнався ще один кавалер: він мовби заблукав.
Акіко знала, що очі французького офіцера невідривно стежать за кожним її рухом. Очевидно, в цьому іноземцеві, який іще не звикся з Японією, викликала інтерес легкість, з якою Акіко танцювала. Невже ця приваблива дівчина живе, мов лялька, в будиночку з паперу та бамбука? Невже з розмальованої зеленими квітами мисочки вона їсть рис, захоплюючи його тонкими паличками? Ці запитання, здавалося, миготіли в його привітній усмішці, в погляді. Для Акіко це все було новим і в той же час приємним. Мабуть, тому щоразу, коли здивований погляд кавалера зосереджувався на ногах Акіко у вишуканих рожевих черевичках, вони з іще більшою легкістю починали ковзати по дзеркальній підлозі.