Сталося це восени, матері Інамі — її звали О-Ей — виповнилося тоді чи то десять, чи то одинадцять років… За часом це, очевидно, останні роки Каей, коли «чорні кораблі» наганяли страх на гавань Ураґа. Тієї осені брат О-Ей, восьмирічний Мосаку, захворів на кір у дуже важкій формі. Після смерті батьків, які загинули кілька років тому, О-Ей разом із братом лишилася під опікою бабусі, якій було вже за сімдесят. Неважко зрозуміти, як сполошилася ця стара дама, прабаба нашого Інамі. Незважаючи на всі старання лікарів, стан Мосаку погіршувався й погіршувався, і не минуло й тижня, як над дитиною нависла загроза смерті.
І ось одного разу до кімнати О-Ей, яка міцно спала, несподівано ввійшла бабуся; силоміць розбудивши і піднявши з постелі дівчинку, вона поквапно, без допомоги служниць, змусила її ретельно одягтися. О-Ей не встигла ще до пуття прокинутись, як бабуся схопила її за руку і, освітлюючи шлях тьмяним паперовим ліхтарем, потягла сонну дівчинку безлюдною галереєю до кам’яної комори, куди і вдень майже ніколи не заглядала.
У глибині комори здавна стояла біла дерев’яна божниця на честь богині Інарі, що охороняла від пожеж. Бабуся витягла з-за пояса ключ, відчинила дверцята божниці — там, за парчевими складками занавіски, стояла тьмяно освітлена ліхтарем ця сама «Марія-Каннон». Тільки-но О-Ей побачила статуетку, їй раптом чомусь стало страшно; пригорнувшись до бабусі та сховавши голову їй у коліна, вона гірко розплакалась. Одначе бабуся, завжди така лагідна, цього разу не звернула уваги на сльози дівчинки, всілася перед божницею і, побожно перехрестившись, почала бурмотіти якісь молитви, незрозумілі О-Ей.
Так минуло хвилин десять; потім бабуся обняла О-Ей, тихенько змусила її підвестись і, всіляко заспокоюючи перелякану дівчинку, всадовила її поряд із собою. І знову почала молитися, звертаючись до вирізаної з чорного дерева фігурки зі словами, цього разу зрозумілими О-Ей:
— Свята Діво Маріє, на всьому білому світі лише і є в мене, що мій онук Мосаку, якому нині виповнилося вісім, і ось ця його сестричка О-Ей, — я її також привела до тебе. Ти бачиш, вона ще занадто мала, щоб узяти їй у дім чоловіка. І якщо будь-яке лихо станеться тепер із Мосаку, дім Інамі з тієї ж хвилини позбудеться продовжувача роду. Не допусти ж, аби сталася така напасть, охорони й захисти життя Мосаку! Якщо ж я прошу занадто багато, якщо ж я недостойна, щоб ти прислухалася до мого прохання, то збережи життя Мосаку хоча б доти, поки я живу на цьому світі… Я вже стара й навряд чи протягну довго; скоро я вручу свою аніму нашому есусу… Але доти і внучка моя О-Ей, бог дасть, підросте… Пролий же на нас милість, відверни від Мосаку меч, занесений ангелом смерті, хоча б доти, поки я не закрию очі навіки… — Так із запалом молилася бабуся, схилившись стриженою головою.
І от, за словами О-Ей, коли молитва завершилась і дівчинка боязко підвела голову, вона раптом побачила — можливо, їй привиділося, — що «Марія-Каннон» посміхнулась. О-Ей знову тихо скрикнула з переляку і знов уткнулася в коліна бабусі. Але та, навпаки, задоволено погладжуючи по спині внучку, повторила декілька разів:
— Годі, годі, тепер ми вже можемо піти… Пані Марія прислухалася до бабусиної молитви!
Ну, а на ранок і дійсно, буцімто молитву бабусі й справді було почуто, жар у Мосаку спав, і якщо вчора він був у безпам’яті, то тепер до нього поступово повернулася притомність. Важко описати радість бабусі. Мати Інамі розповідала, що досі не може забути, як од радості бабуся і плакала і сміялась одночасно… Переконавшись, що хворий онучок спокійно спить, бабуся тим часом і сама вирішила трохи перепочити після кількох ночей неспання біля ліжка хворого. Вона звеліла приготувати собі постіль у сусідній кімнаті й лягла, хоча зазвичай спала у себе в спальні.
О-Ей сиділа в узголів’ї бабусиної постелі, граючись у блішки. За її словами, стара жінка, очевидно, змучена втомою, відразу ж заснула, наче вбита. Так минуло приблизно близько години, як раптом літня служниця, що доглядала за Мосаку, обережно прочинила розсувні двері, що відділяли сусіднє приміщення, і злякано покликала:
— Панночко, розбудіть-но скоріше стару пані!
Крихітка О-Ей одразу ж підійшла до бабусі та смикнула її кілька разів за рукав спального кімоно:
— Бабусю, бабусю!
Але дивна річ — бабуся, що завжди спала дуже чутко, цього разу не відповідала, хоч скільки її кликали. Тим часом служниця здивовано наблизилась, але, ледве кинувши погляд на сплячу, мов божевільна схопила її за кімоно з плачем і відчайдушним криком: «Пані! Пані!» Одначе бабуся навіть не поворухнулася, тільки під очима в неї лягли легкі лілові тіні. Невдовзі й інша служниця поквапливо розчинила двері й, уся червона від хвилювання, тремтячим голосом покликала: