Ці хмари, серпанки, ущелини, гірські вершини — справжній Хуан І-фен, у цьому не було ніякого сумніву. Ніхто, крім нього, не міг, застосовуючи канонічні прийоми в прописуванні навскіс поставленим пензлем, передавати живу пульсацію туші, щільно накладаючи фарби, зберігати звучання пензля. І все ж таки… Все ж таки цей сувій явно був не тим, який Яньке-вень бачив колись у домі Чжана. Це був Хуан І-фен, але далеко не найкращий.
Присутні — і сам Ван, і його нахлібники — не спускали з мене очей. Тому я мусив слідкувати за собою, щоб вони ні в якому разі не помітили на моєму обличчі розчарування. Але, хоч як я старався, мені, очевидно, все-таки не вдалося приховати досаду. Виждавши деякий час, Ван стурбовано запитав:
— Яка ваша думка?
Я відповів рішуче:
— Написано пензлем генія! Не дивно, що вчитель Яньке був у такому захваті.
Лице Вана поступово розгладилось. І тільки ледве помітна зморшка між брів свідчила про те, що мої похвали не остаточно переконали його.
Саме в ту мить і з’явився вчитель Яньке, від якого я вперше почув про сповнену високого чуття красу «Осінніх гір». Не перестаючи радісно всміхатися, вчитель вітав Вана.
— П’ятдесят років тому я бачив ці «Осінні гори» в занедбаній оселі Чжана, а сьогодні мені пощастило знову зустрітися з ними тут, у вашому прекрасному домі. Воістину незбагненні шляхи долі!
Так говорячи, вчитель Яньке не відривав очей від сувою, що висів на стіні. Вже він-то мусить знати — та це картина, яку він бачив колись, чи інша. Тому і я, і Ван уважно слідкували за обличчям учителя, поки той розглядав сувій. І ось — не знаю, здалося це мені чи було насправді? — наче легка хмарка набігла на його риси.
Після тривалого мовчання Ван, явно занепокоєний, боязко спитав учителя:
— Яка ваша думка? Щойно вчитель Ші-ґу вельми схвально відгукнувся про картину.
У мене все похололо всередині. Невже прямодушний вчитель Яньке викладе все як є? Однак, очевидно, вчитель пожалів Вана й не захотів його розчаровувати. Закінчивши розглядати картину, він шанобливо відповів господареві:
— Вам пощастило, що до ваших рук потрапила ця картина. Гадаю: тепер усі скарби, що зберігаються у вашому домі, засяють ще яскравіше.
Але, на жаль, обличчя Вана ставало все похмурішим. І якби не прийшов засапаний учитель Лянь-чжоу, нам, без сумніву, довелося б дуже скрутно. З’явившись саме тієї миті, коли похвали вчителя Яньке готові були вичерпатися, новий гість одразу ж долучився до розмови:
— Це і є ті самі «Осінні гори»?
Недбало поклонившись господарю, вчитель Лянь-чжоу спрямував свій погляд на картину Хуан І-фена. Деякий час він мовчав і тільки покусував вуса.
— Учитель Яньке говорить, що п’ятдесят років тому вже зволив бачити цей пейзаж, — пояснив Ван, і в голосі його забриніла зростаюча тривога. А слід сказати, що вчитель Яньке ніколи не розповідав учителю Лянь-чжоу про видатне творіння Хуан І-фена. — Так що ж ви скажете? Яка ваша освічена думка?
Учитель, зітхаючи, як і раніше, не відривав очей від картини.
— Скажіть же все, що думаєте, не вагаючись… — вимушено посміхаючись, квапив учителя Ван.
— Що я думаю? Але ж це… — І вчитель Лянь-чжоу знову замовк.
— Так що ж?
— Це одне з кращих творінь учителя Да-чі. Погляньте на тонові переходи в цих хмарах і клубах диму. Хіба вони не сочаться життєвими соками? А як виконано листя? Людині не до снаги створити таке, це істинно творіння Небес. А бачите ту далеку самотню вершину? Як оживляє вона загальну композицію! — Учитель Лянь-чжоу, який досі мовчав, повернувся зрештою до Вана і, розписуючи достоїнства кожного мазка, почав щиро захоплюватися картиною. Чи варто говорити про те, що з кожним його словом обличчя Вана все більше прояснялось?
Скориставшись моментом, я потай обмінявся поглядом із Яньке-венем.
— Учителю, це дійсно ті самі «Осінні гори»? — тихенько запитав я, а Яньке-вень похитав головою й якось дивно підморгнув мені.
— Усе це ніби сон. Не інакше як той Чжан, який приймав мене, був лисом-самітником.
— От і вся історія про «Осінні гори».
Завершивши свою розповідь, Ван Ші-ґу неквапливо відсьорбнув чай.
— Так, дивна історія, — обізвався Юнь Нань-тянь, який давно вже невідривно вдивлявся в полум’я світильника.
— Кажуть, що потім Ван витратив чимало зусиль, аби добутися до істини, та схоже, що ні про які «Осінні гори» Чжанам не було відомо. Через те чи то сувій, що його бачив колись учитель Яньке, досі ховається десь, чи то вчителя просто підвела пам’ять. В усякому разі, нічого більш певного сказати неможливо. Навряд чи й дім Чжана, і сама картина були просто маною…