Губи підполковника мимоволі скривилися гіркою посмішкою. «Розпорядник занадто нетямущий! Якщо вже генерал заборонив боротьбу між жінкою та чоловіком, так невже він буде спокійно дивитися на любовну сцену?» З цією думкою підполковник подивився скоса туди, звідки чувся гучний обурений голос: генерал усе ще роздратовано говорив з розпорядником.
У цю хвилину підполковник раптом почув, як злий на язик американський офіцер зауважив французькому офіцеру, що сидів з ним поруч:
— Генералу Н. нелегко: він і командувач армії, він і цензор.
Третя п’єса почалася хвилин через десять. Цього разу, навіть коли застукотіли калатала, солдати вже не плескали в долоні. «Жаль! Навіть спектакль дивляться під наглядом!» Підполковник Ходзумі співчутливо дивився на юрму в хакі, що не сміла навіть розмовляти на повний голос.
У третій п’єсі на сцені на тлі чорної завіси стояли дві-три плакучі верби. Це були справжні живі зелені дерева, десь нещодавно зрубані. Бородатий чоловік, видно, пристав, розпікав молодого поліцейського. Підполковник Ходзумі з подивом глянув на програму. Там значилося: «Розбійник з пістолетом, Сімідзу Садакіті, сцена піймання на березі ріки».
Коли пристав пішов, молодий поліцейський підвів очі догори і прочитав довгий жалібний монолог. Загалом, зміст його слів, при всій їх просторікуватості, зводився до того, що він тривалий час переслідував «розбійника з пістолетом», але спіймати не зміг. Потім він мовбито побачив його і, щоб лишитися непоміченим, вирішив заховатися в річці, для чого заповз головою вперед за чорну завісу. На найпоблажливіший погляд було більше схоже, що він залазить під москітну сітку, ніж пірнає у воду.
Деякий час сцена лишалася порожньою, тільки лунав стукіт барабана, який, видно, зображував шум хвиль. Раптом збоку на сцену вийшов сліпий. Тицяючи перед собою палицею, він хотів було йти далі, як несподівано з-за чорної завіси вискочив поліцейський. «Розбійник з пістолетом», Сімідзу Садакіті, діло є!» — крикнув він і підскочив до сліпого. Той миттю приготувався до бійки. Й широко розплющив очі.
«Очі-то в нього, на жаль, занадто маленькі!» — по-дитячому всміхаючись, зауважив подумки підполковник.
На сцені почалася бійка. У розбійника з пістолетом, у відповідності до прізвиська, дійсно був напоготові пістолет. Два постріли… три постріли… Пістолет стріляв раз за разом підряд. Але поліцейський врешті-решт хоробро зв’язав удаваного сліпого.
Солдати, як і слід було очікувати, заворушились. Одначе з їхніх рядів, як і до цього, не почулося жодного слова.
Підполковник поглянув скоса на генерала. Генерал на цей раз уважно дивився на сцену. Та вираз його лиця був куди м’якший, ніж раніше.
Тут на сцену вибігли начальник поліції та його підлеглі. Але поліцейський, поранений кулею в боротьбі з удаваним сліпим, упав як мертвий. Начальник поліції зараз же заходився приводити його до тями, а тим часом підлеглі приготувалися відвести зв’язаного розбійника з пістолетом. Потім між начальником поліції та поліцейським почалася зворушлива сцена в дусі старих трагедій. Начальник, наче який-небудь знаменитий правитель давніх часів, запитав, чи не хоче поранений сказати що-небудь перед смертю. Поліцейський сказав, що на батьківщині в нього є мати. Начальник поліції сказав, що про матір його тривожитися нема чого. Чи не залишилося в нього перед кончиною ще чого-небудь на серці? Поліцейський відповів, що ні, сказати йому нічого, він піймав розбійника з пістолетом і нічого більше не бажає.
Цієї миті в затихлій залі для глядачів утретє пролунав голос генерала. Але тепер це була не лайка, а глибоко схвильований вигук:
— Молодчага! Справжній японський молодець!
Підполковник Ходзумі ще раз крадькома глянув на генерала. На його засмаглих щоках блищали сліди сліз. «Генерал — хороший чоловік!» — з легким презирством і в той же час доброзичливо подумав підполковник.
У цей час завіса повільно закрилася під грім оплесків. Скориставшись цим, підполковник Ходзумі підвівся й вийшов із зали.
Півгодини по тому підполковник, димлячи цигаркою, гуляв з одним зі своїх товаришів по службі, майором Накамурою, пустирем на околиці села.
— Спектакль мав великий успіх. Його превосходительство Н. дуже задоволений, — сказав майор Накамура, покручуючи кінчики своїх «кайзерівських» вусів.
— Спектакль? А, «Розбійник з пістолетом»?
— Не тільки «Розбійник з пістолетом». Його превосходительство викликав розпорядника й наказав екстрено зіграти ще одну п’єсу. Вірніше, уривок з п’єси про Акаґакі Ґендзо. Як вона називається, ця сцена? «Токуріно вакаре»?