— Хто тут господар?
Ясоемон, хоч і старий, а враз підхопився.
— Боятися нічого! Мене звати Амакава Дзіннай. Нічого, будьте спокійні. Амакава Дзіннай — злодій, але цієї ночі він прийшов до вас з іншими намірами.
Я скинув капюшон і сів навпроти Ясоемона.
Про те, що було далі, ви можете здогадатись і без моєї розповіді. Я дав обіцянку відплатити за добро: щоб виручити «Дім Ходзьоя» з біди, я обіцяв за три дні, не погрішивши ні на день проти строку, дістати шість тисяч кан срібла…
Ого, здається, за дверима чути чиїсь кроки? Ну, так прощавайте! Завтра або післязавтра вночі я ще раз проберуся сюди. Є сузір’я Великий Хрест — у небі над Макао воно сяє, а на небі Японії його не видно. І якщо я так само, як воно, не зникну з Японії, то не спокутую своєї провини перед душею Поро, про якого прийшов прохати вас відслужити месу. Що? Як я втечу? Про це не турбуйтесь. Я можу легко вибратися через це високе вікно в стелі або через це велике вогнище. І ще раз дуже прошу — заради душі благодійника Поро нікому не обмовтесь ні словечком!
Розповідь Ходзьоя Ясоемона
Ваша милість, патерене, прошу вас, вислухайте мою сповідь. Як вам відомо, є такий злодій Амакава Дзіннай, про якого останнім часом ходить багато пересудів. Чув я, що і той, хто жив у вежі храму Неґородера, і той, хто вкрав меч у кампаку, і той, хто далеко за морем напав на намісника Лусона, — усе це він. Можливо, дійшло до вас і те, що його нарешті схопили на днях біля мосту Модорібасі, що в Ітідзьо виставили на ганьбу його голову. Мені цей Амакава Дзіннай виявив велике благодіяння. Але через це благодіяння я тепер переживаю невимовне горе. Прошу вас, вислухайте всі обставини й помоліться за те, щоб небесний цар послав свою милість грішнику Ходзьоя Ясоемону.
Це сталося два роки тому, взимку. Через безперервні шторми мій корабель «Ходзьоя-мару» затонув, гроші, вкладені в діло, пропали, — одне лихо йшло за іншим, і врешті-решт «Торговий дім Ходзьоя» не тільки розорився, але й зовсім дійшов до скрути. Як ви знаєте, серед городян є лише покупці, а людини, яку можна було б назвати товаришем, немає. І наше діло, мов корабель, утягнутий у вир, пішло на дно. Й ось одного разу вночі… я й тепер не забув її… сльотавої ночі ми з дружиною розмовляли, не думаючи про пізню годину. І раптом увійшов чоловік в одязі мандрівного монаха, з іноземним капюшоном на голові. Це й був Амакава Дзіннай. Я, звичайно, і злякався, й розсердився. Та коли я вислухав його — що ж виявилося? Він пробрався в мій дім, аби вчинити крадіжку, але в чайній кімнаті горіло світло, чулися голоси, і коли він крізь щілину фусума заглянув усередину, то побачив, що Ходзьоя Ясоемон — той самий благодійник, який двадцять років тому врятував йому, Дзіннаю, життя.
Дійсно, чуючи ці його слова, я згадав, що в ту пору, як іще був корабельником і водив до Макао «фусута», якось раз виручив одного японця, в якого й бороди ще не було: як він мені тоді розповів, він у п’яній сварці вбив китайця, і за ним гнались. І що ж? Тепер він перетворився на знаменитого злодія Амакаву Дзінная! Хай там як, я переконався, що слова Дзінная не вигадка, і оскільки, на щастя, всі в будинку спали, я насамперед запитав його, що йому треба.
І ось, за словами Дзінная, виявилось, що він у відплату за давнє добро хоче, якщо це буде йому до снаги, виручити «Дім Ходзьоя» з біди і запитує, чи велика сума потрібна зараз. Я мимоволі гірко посміхнувся. Щоб гроші мені дістав злодій — це не тільки смішно. У кого водяться такі гроші, якщо ти навіть сам Амакава Дзіннай, тому нема чого забиратися в мій дім для крадіжки. Та коли я назвав суму, Дзіннай, злегка схиливши голову набік, як нічого й не було, обіцяв усе зробити, попередивши, що цієї ночі йому важко, а через три дні він дістане. Але оскільки потрібна сума була чимала — цілих шість тисяч кан, то ручатися, що йому вдасться її дістати, не можна було. На мою ж думку, замість того, щоб покладатися на те, скільки випаде очок у грі в кості, ліпше було вважати, що справа ця ненадійна.
Цієї ночі Дзіннай спокійно випив чай, який йому налила дружина, й пішов у негоду. Наступного дня обіцяних грошей він не приніс. Іще через день — також. На четвертий… Цього дня пішов сніг, настала ніч, а ніяких вістей усе ще не було. Я й раніше говорив, що не покладався на обіцянку Дзінная. Одначе позаяк я в крамниці нікого не розрахував і надав усьому йти своїм ходом, значить, у глибині душі все-таки сподівався. І дійсно, на четверту ніч, сидячи під ліхтарем у чайній кімнаті, я все-таки напружено прислухався до скрипіння снігу.