— Мене звуть Сніжок.
— Сніжок? От дивне ім’я! Адже ви зовсім чорний.
У Сніжка перехопило горло.
— А все-таки мене звуть Сніжок!
— Ну, буду звати вас батечко Сніжок. Батечку Сніжок, скоріше приходьте до нас неодмінно!
— Ну, Напотяне, до побачення.
— Бувайте здорові, батечку Сніжок, до побачення, до побачення.
Що ж сталося зі Сніжком потім? Власне кажучи, нема чого про це розповідати — все відомо з газет. Газети написали найголовніше про хороброго чорного собаку, який не раз рятував людей від смертельної небезпеки. Був навіть фільм «Собака-герой». Цей чорний собака, звичайно, і є Сніжок. Але якщо хто-небудь не прочитав про це свого часу й не бачив фільму, то нехай подивиться наведені нижче виписки з газет:
«Токіо Нітініті», 18 липня. Вчора о 8 год. 40 хв. ранку в той час, як швидкий поїзд із Оу проходив по переїзду поблизу станції Табаті, через недогляд стрілочника син службовця фірми «Табата Ітінісан кайся» Сібаяма Тецутаро, чотирирічний Санехіко, опинився на рейках і ледве не потрапив під поїзд. У цю хвилину великий чорний собака як блискавка кинувся на рейки і благополучно стягнув хлопчика з полотна, вихопивши його з-під самого паровоза. Під час метушні, яка зчинилася, собака кудись зник, так що йому не вдалося повісити на шию медаль за рятування гинучого, чим залізничні власті вельми занепокоєні».
«Токіо Асахі сімбун», 1 серпня. У дружини американця Едварда Барклей, який проводив літній сезон у Куруідзава, була перська кішка, яку вона дуже любила. Нещодавно на дачу забралася величезна змія й накинулася на кішку. Раптом на допомогу кішці вискочив якийсь нікому не відомий чорний собака і після двадцятихвилинної боротьби загриз змію. Хоробрий собака після цього зник, і м-с Барклей пропонує 50 доларів за зазначення його місцезнаходження».
«Кокумін сімбун». Троє учнів 1-ї Нормальної школи, що пропали безвісти під час переходу через Японські Альпи, 7 серпня благополучно прибули до гарячих джерел Камікоті. Ця група альпіністів між Хотакаяма та Яріґатаке збилася з дороги і, застигнута ураганом та зливами, не маючи пристановища та страждаючи від голоду, перебувала на межі смерті. Несподівано в ущелину, де знайшли собі притулок альпіністи, звідкілясь з’явився великий чорний собака й побіг уперед, немовби кличучи їх за собою. Рухаючись за ним, альпіністи через добу з чимось нарешті дісталися Камікоті. Як тільки попереду показалися дахи курортних будівель, собака коротко радісно загавкав і втік у зарості бамбука. Альпіністи вважають, що появою собаки вони зобов’язані покровительству богів».
«Дзідзі сімпо», 13 вересня. Пожежа в Наґої забрала понад десять жертв, причому міський голова ледве не втратив єдину дитину. Через чиюсь необачність трирічний Такенорі залишився в мезоніні, що палав, але в ту мить, коли полум’я ледве не перекинулося на дитину, якийсь чорний собака схопив його в зуби й витягнув назовні. Міський голова заборонив у межах міста Наґої вбивати бродячих собак».
«Йоміурі сімбун». У звіринці Міяґі, що гастролює в Одавара та багато днів збирає в себе масу публіки, 25 жовтня сибірський вовк раптово зламав міцні прути своєї клітки, поранив двох сторожів і втік у бік Хаконе. Поліцейські власті Одавара поставили на ноги всю поліцію й оточили місто. О 4 год. 30 хв. дня вищезазначений вовк з’явився на вулиці Дзюдзі та вступив у бій із чорним собакою, що хтозна-звідки взявся. Собака боровся з усієї сили і врешті-решт, учепившись у горло своєму ворогу, звалив його на землю. Тут збіглися поліцейські та прикінчили вовка пострілами. Цей вовк має назву lupus gigantus і належить до найлютішого різновиду цієї породи. Господар звіринця вважає вбивство вовка незаконним і збирається подати в суд на поліцейську дільницю».
І таке інше.
Стояла осіння ніч, коли Сніжок, утомлений і тілом і душею, повернувся додому до своїх господарів.
Дівчинка та хлопчик давно вже полягали спати, та й нікого вже в домі не було на ногах. Над газоном затихлого саду, над гілками клена висів срібний місяць. Сніжок, мокрий від роси, втомлено приліг перед своєю старою світло-жовтою будкою, витягнувши передні лапи, і, дивлячись на місяць, промовив:
— О Місяцю! О Місяцю! На очах у мене загинув бідолашний Клякса, а я нічим йому не допоміг. Мабуть, за це я і зробився сам чорним. Але відтоді як я розстався з моїми господарями, з дівчинкою та хлопчиком, я хоробро воював з усякою небезпекою. Тому що кожного разу, коли я бачу себе, чорного як кіптява, мені робиться соромно за моє боягузтво. Із огиди до моєї чорноти, з бажання позбутися моєї чорноти я кидався в огонь, бився зі змією, боровся з вовком. Але сама смерть, бачачи мене, втікає геть. Я змучився, в мене більше немає сил. Одне в мене бажання — ще раз побачити моїх любих господарів. Ах, якби вони могли мене впізнати! Та це неможливо. Завтра, коли дівчинка та хлопчик мене побачать, вони знову подумають, що я бродячий пес. І, можливо, хлопчик навіть уб’є мене своєю палицею. Та однаково. Побачити їх — ось моє найпалкіше бажання. О Місяцю! Я хочу тільки одного — ще раз подивитись у вічі моїм любим господарям. Ось чому я цієї ночі здалеку прибрів сюди. Прошу тебе, Місяцю, зроби так, аби я завтра зустрівся з дівчинкою та хлопчиком.