Міямото почав писати на невеликій дошці щось на зразок формули. Та раптом він обернувся і, ніби зневірившись у тому, відкинув крейду.
— Перед таким профаном, як Хорікава-кун, навіть не похвастаєш своїм відкриттям. А яких зусиль мені воно коштувало! Принаймні, наречена Хасеґава-куна, видно, захопилася, згідно з моєю формулою.
— Якби така формула дійсно існувала, на світі жилося б доволі легко…
Ясукіті простягнув ноги й почав байдужливо дивитись у вікно. Учительська фізичного відділення містилася в кутовій кімнаті на другому поверсі, тому звідси можна було охопити одним поглядом спортивний майданчик з гімнастичними приладами, соснову алею й далі — червоні цегляні будівлі. І море — у проміжку між будівлями було видно, як море здіймає піну сірих хвиль.
— Зате літератори сидять на мілині. Ну, як вона іде, ваша остання книга?
— Як завжди, не продається. Видно, між письменниками й читачами теплообміну не виникає… До речі, як у Хасеґава-куна з весіллям, усе ще ніяк?
— Лишився всього місяць. Стільки клопоту, неможливо займатись, я зовсім змучився.
— Так заждався, що неможливо займатися?
— Я ж не Міямото-сан. Насамперед треба підшукати житло, але ніде нічого не здається. Я просто з сили вибився. Минулої неділі в пошуках обходив усе місто. Тільки наглядиш вільне житло, а його, виявляється, вже здано іншим.
— Ну а там, де я живу? Звичайно, якщо не важко щодня їздити поїздом до училища.
— До вас далекувато. Кажуть, там можна зняти житло, і дружина не проти, але… Гей, Хорікава-сане! Черевики спалите!
Напевно, черевики Ясукіті на якусь мить торкнулися грубки: запахло горілою шкірою, й піднялася хмарка диму.
— А тут же також діє закон теплообміну.
Протираючи скельця окулярів, Міямото спідлоба, якось невпевнено подивився на Ясукіті своїми короткозорими очима й широко всміхнувся.
Через кілька днів видався морозяний похмурий ранок. Ясукіті поквапливо йшов околицею дачної місцевості, поспішаючи встигнути на поїзд. Праворуч од дороги тяглись ячмінні поля, ліворуч — залізничний насип завширшки два кени. Поля були зовсім безлюдні та наповнені тривожними шерехами. Здавалося, ходить хтось серед ячменю, але це просто ламалися бурульки в переораній землі.
Поки там що восьмигодинний поїзд на Токіо з помірною швидкістю пройшов по насипу, видавши протяжний гудок. Поїзд же з Токіо, на який поспішав Ясукіті, мав би пройти через півгодини. Ясукіті глянув на годинника. Він чомусь показував чверть на дев’яту. Ясукіті пояснив цю розбіжність тим, що годинник поспішає. І, ясна річ, подумав: «Сьогодні не запізнюся». Поля, що тяглися вздовж дороги, поступово змінилися живоплотами. Ясукіті запалив сигарету й закрокував спокійніше.
Це сталося там, де всипана шлаком дорога, підіймаючись угору, виводила до переїзду; Ясукіті підійшов до нього, наче й не було нічого. Він побачив, що обабіч переїзду юрмиться народ. На щастя, власником велосипеда з поклажею, що зупинився біля живоплоту, виявився хлопчик із м’ясної. Ясукіті ляснув його по плечу рукою із затиснутою в пальцях сигаретою.
— Гей, що сталося?
— Людину переїхало! Ось щойно, восьмигодинним, — відповів скоромовкою капловухий хлопчик. Обличчя його горіло від збудження.
— Кого переїхало?
— Сторожа переїзду. Він хотів урятувати школярку, яка ледве не потрапила під поїзд, і його задавило. Знаєте книгарню Наґаї, перед Хатіман? От їх дівчинку ледве не задавило.
— Значить, дівчинку врятували?
— Так, он вона там, плаче, кажуть.
«Он там» — це був натовп по той бік переїзду. І дійсно, там поліцейський розпитував про щось якусь дівчинку. Чоловік, який стояв коло них, судячи з вигляду, його помічник, час від часу заговорював з поліцейським. Сторож переїзду… Ясукіті помітив перед будкою сторожа труп, покритий рогожею. Він викликав відразу і разом з тим збуджував цікавість — еге, це було так. Із-під рогожі навіть здалеку виднілися ноги, — вірніше, самі черевики.
— Труп принесли он ті люди.
Під семафором по той бік переїзду навколо маленького вогнища сиділо декілька залізничних робітників. Жовтувате полум’я вогнища не давало ні світла, ні диму, настільки було холодно. Один з робітників у коротких штанях грів біля вогнища зад.
Ясукіті пішов через переїзд. Станція була недалеко, тому на переїзді був цілий ряд залізничних колій. Крокуючи через рейки, Ясукіті думав про те, на якій саме колії роздавило сторожа. І раптом це йому стало зрозуміло. Кров, яка ще залишалася в одному місці на рейках, говорила про трагедію, що розігралася тут декілька хвилин тому. Майже інстинктивно він перевів погляд на той бік переїзду. Але це не допомогло. Яскраві ясно-червоні плями на залізі, що холодно блищало, в одну мить, як випалені, закарбувалися в нього на душі. Мало того, від крові навіть здіймалася легка пара…