Уже зовсім завечоріло. Проходячи по Ніхонбасідорі, я продовжував думати про слова «вбивання дракона». Такий напис був і на моїй тушниці. Цю тушницю прислав мені один молодий комерсант. Він зазнав невдачі в цілій низці підприємств і врешті-решт минулого року розорився. Я подивився на високе небо й хотів подумати про те, яка страшенно мала земля серед сяяння незліченних зірок, — отже, який страшенно малий я сам. Але небо, вдень ясне, тепер було вкрите хмарами. Я раптом відчув, що хтось затаїв проти мене ворожі наміри, і знайшов собі притулок у кафе неподалік од лінії трамвая.
Це дійсно був «притулок». Рожеві стіни кафе навіяли на мене мир, і я нарешті спокійно сів за столик у самій глибині зали. На щастя, відвідувачів, крім мене, було всього двоє-троє. Присьорбуючи маленькими ковтками какао, я, як зазвичай, запалив. Дим од цигарки піднявся блакитною цівкою до рожевої стіни. Ця ніжна гармонія кольорів була мені приємна. Та трохи згодом я помітив портрет Наполеона, що висів на стіні ліворуч, і мало-помалу знову відчув тривогу. Коли Наполеон був іще школярем, він записав у кінці свого зошита з географії: «Свята Єлена — маленький острів». Можливо, це була, як ми кажемо, випадковість. Але немає сумніву, що в ньому самому вона викликала страх…
Дивлячись на портрет, я пригадав свої твори. Передовсім зринули в моїй пам’яті афоризми зі «Слів пігмея» (особливо — слова: «Людське життя — більше пекло, ніж саме пекло»). Потім доля героя «Мук пекла» — художника Йосіхіде. Потім… продовжуючи палити, я, щоб позбутися цих спогадів, обвів поглядом кафе. З тієї миті, як я знайшов тут притулок, не минуло й п’яти хвилин. Але за цей короткий проміжок часу вигляд зали цілковито змінився. Особливо засмутило мене, що столи та стільці під червоне дерево зовсім не гармоніювали з рожевими стінами. Я боявся, що знову порину в невидимі для людського ока страждання, і, кинувши срібну монетку, хотів швидко піти з кафе.
— Із вас двадцять сенів…
Виявляється, я кинув не срібну монету, а мідну.
Я йшов вулицею, зганьблений, і раптом згадав свій дім у далекому сосновому гаю. Не дім моїх названих батьків у передмісті, а просто дім, який винаймала моя сім’я, главою якої був я. Десять років тому я жив у такому домі. А потім, з огляду на обставини, бездумно поселився разом з названими батьками. Й одразу ж перетворився на раба, на деспота, на безсилого егоїста…
До свого готелю я повернувся вже о десятій. Утомлений од тривалого ходіння, я не знайшов у собі сили піти в номер і тут же опустився в крісло перед каміном, у якому палали товсті круглі поліна. Потім я згадав про задуманий роман. Героєм цього роману мав бути народ в усі періоди своєї історії від Суйко до Мейдзі, а складатися роман мав із тридцяти з лишком новел, розташованих у хронологічному порядку. Дивлячись на іскри, що розлітались, я раптом згадав мідну статую перед палацом. На вершнику були шолом і лати, він твердо сидів верхи на коні, мовби уособлення духу вірнопідданості. А вороги цього чоловіка…
Брехня!
Я знову перенісся з далекого минулого в близьку сучасність. Тут, на щастя, підійшов один скульптор із числа моїх старших друзів. Він був у своїй незмінній оксамитовій куртці, з борідкою, що стирчала, мов у цапа. Я підвівся з крісла і потиснув його простягнуту руку. (Це не було моєю звичкою. Але це є звичним для нього, що проводив півжиття в Парижі та Берліні.) Рука в нього чомусь була волога, наче шкіра плазуна.
— Ти тут зупинився?
— Так…
— Для роботи?
— Так, працюю.
Він уважно глянув на мене. В його очах мені показався такий вираз, мовби він щось видивляється.
— Чи не зайдеш побалакати до мене в номер? — заговорив я розв’язно. (Поводитися розв’язно, незважаючи на боязкість, — одна з моїх поганих звичок.) Тоді він, посміхаючись, запитав:
— А де він, твій номер?
Як добрі друзі, пліч-о-пліч, ми пройшли до мене в номер повз іноземців, які тихо бесідували. Ввійшовши до кімнати, він сів спиною до дзеркала. Потім заговорив про різні речі. Про різні? Здебільшого про жінок. Звичайно, я був одним із тих, хто за вчинені злочини потрапив до пекла. Тому фривольні розмови наводили на мене нудьгу. На хвилину я став пуританином і заходився висміювати жінок.