Він і дійсно був знавцем. Навіть кохання він не уявляв собі, не пов’язаного зі скандалом.
Єдине почуття, спільне для всіх людей, — страх смерті. Мабуть, не випадково самогубство засуджується як акт аморальний.
Захист Монтенем самогубства в чомусь є вірним. Ті, що не вчиняють самогубства, не просто не вчиняють його. Вони не можуть його вчинити.
Якщо хочеш померти, можеш померти в будь-який час. Спробуй зробити це.
Завершивши одну революцію, почнімо нову. Тоді ми зможемо ще свідоміше, ніж нині, відчувати тяготи життя.
Майнлендер гранично точно описує спокусу смерті. Дійсно, відчувши в якусь мить спокусу смерті, вирватись із її лап нелегко. Більш того, кружляючи навколо неї, ми все більше й більше наближаємося до неї.
Усі необхідні в житті ідеї вичерпані в «азбучній танці».
Спадковість, обставини, випадковість — ось три фактори, що визначають нашу долю. Ті, що радіють, можуть радіти. Але засуджувати інших — аморально.
Ті, що насміхаються з інших, бояться насмішок над собою.
Дайте мені Швейцарію. Або хоча б свободу слова.
Людське, занадто людське, як правило, щось тваринне.
Він був переконаний, що негідником міг би стати, але ідіотом нікîли. Минули роки — негідником він так і не зміг стати, а ідіотом став.
О греки, які зробили юпітера богом помсти! Вам було відомо все.
Але це показує в той же час, як повільно прогресує людство.
Мудрість людини непорівнянна з мудрістю людства. Якби тільки воно було зрозумілішим…
Він був відданий своїй матері. Знаючи, звичайно, що його пестощі та поцілунки слугують чуттєвій розраді матері-вдови.
Він був поет-сатаніст. Але, звісно, в реальному житті він лише одного разу покинув свій безпечний притулок — і вдосталь набрався лиха.
Одного разу через звичайнісіньку дрібницю він вирішив покінчити життя самогубством. Але покінчити з собою з такого нікчемного приводу — це уражало його самолюбство. Із пістолетом у руці він промовив зарозуміло: «Навіть Наполеон, коли його вкусила блоха, подумав лишень: “Свербить”».
Він був лівішим за ультралівих. І тому зневажав ультралівих.
Особливість нашого характеру, найпримітніша особливість, — прагнення перебороти нашу свідомість.
Більш за все нам хочеться пишатися тим, чого нам бракує. От наприклад. Т. прекрасно володіє німецькою. Але на його столі лежать лише англійські книги.
Ніхто не заперечує проти скинення ідолів. Але в той же час не заперечує і проти того, аби його самого зробили ідолом.
Одначе ніхто не може створити ідола. За винятком, звісно, долі.
Мешканці раю перш за все мають бути позбавлені шлунка і дітородного органа.
Він був примітивнішим за всіх.
Найяскравіший симптом самокатування — бачити у всьому брехню. Ні, не лише це. Ще — не відчувати ні найменшого задоволення від того, що бачиш брехню.
Споконвіку найбільшим сміливцем здавався найбільший боягуз.
Ми, люди, відзначаємося тим, що робимо помилки, яких ніколи не роблять боги.
Найстрашніше покарання — не бути покараним. А якщо боги звільнять від покарання… та це вже інше питання.
Авантюрні дії у сфері моральності й закону — це і є злочин. Саме тому будь-який злочин овіяний легендарністю.
У мене немає совісті. У мене є лише нерви.
Я частенько думав про оточуючих: «Хоч би ти помер». Але ж серед них були навіть мої близькі родичі.