Що? Тайю з Йосівари? Тайю була цілковитою протилежністю: маленька, схожа на ляльку жінка.
Йоноске. Ну, ось і вся моя розповідь. Отже, якщо включити до загального рахунку любовні пригоди, подібні до цієї, якраз і вийде, що я звабив три тисячі сімсот сорок дві жінки.
Приятель. Еге ж, після того що ти розповів, ця кількість видається цілком вірогідною. Тільки…
Йоноске. Що «тільки»?
Приятель. Боюся, що твоя розповідь зовсім не така вже невинна. Тепер чоловіки та батьки десять разів подумають, перш ніж відпустити своїх дружин і дочок із дому.
Йоноске. Нехай так, але все, про що я розповідав, істинна правда.
Приятель. Тепер-то вже, треба думати, без зволікання вийде урядовий указ, який забороняє мужчинам і жінкам перебувати разом.
Йоноске. Так, очевидно, він вийде цими днями. Тільки я до того часу буду вже на Острові жінок.
Приятель. Як я тобі заздрю!
Йоноске. Даремно. Що там, що тут — невелика відмінність.
Приятель. Еге ж, якщо кидати на твоїй рахівниці, виходить, що так.
Йоноске. Що не кажи, наше життя швидкоплинне, мов сон, примарне, мов піна на воді. Ну, а тепер послухаймо пісню.
Розповідь про те, як відпала голова
Хе Сяоер випустив шаблю, подумав: «Мені відрубали голову!» — і безтямно вчепився в гриву коня. Ні, мабуть, він подумав це вже після того, як вчепився. Просто щось із глухим звуком впилося в його шию, і тієї ж секунди він учепився в гриву. Заледве Хе Сяоер упав на луку сідла, як кінь голосно заіржав, задер морду догори і, прорвавшись крізь гущу тіл, які змішалися в одну купу, поскакав просто в неозорі поля гаоляну. Здається, вслід пролунали постріли, та до слуху Хе Сяоера вони долинули, мов уві сні.
Кінь шалено мчав, і високий, вищий від людського зросту, гаолян, притоптуваний ним, лягав і вставав хвилями. І праворуч і ліворуч стебла то шарпали косу Хе Сяоера, то шмагали його по мундиру, то розмазували чорну кров, яка лилася з шиї. Та голова його нездатна була усвідомлювати все це зокрема. В його мозку з болісною виразністю стояв лише один простий факт — зарізаний. «Зарізаний! Зарізаний!» — твердив він подумки й зовсім машинально бив каблуками по спітнілому череву коня.
Хе Сяоер і його товариші-кавалеристи, вирушивши на розвідку в бік маленького села, відокремленого від табору рікою, хвилин десять тому серед полів жовтіючого гаоляну несподівано наткнулися на японський кавалерійський роз’їзд. Це сталося так несподівано, і ні свої, ні противник не встигли взятися за гвинтівки. В усякому разі, тільки-но з’явилися кашкети з червоним кантом та обшиті червоним кантом мундири, як Хе Сяоер і його товариші, не замислюючись, одразу вихопили шаблі й негайно повернули коней у бік противника. Ясна річ, у цю хвилину жодному з них не спадало на думку, що його можуть убити. У думках було одне: ось ворог. І, можливо, ще: вбити ворога. Тому, повернувши коней, ошкірившись, як пси, вони шалено кинулися на японських кавалеристів. Противник, видно, був у полоні тих же міркувань. За мить праворуч і ліворуч од них почали одне за одним виростати лиця, ніби в дзеркалі з’являлося відображення їх власних лиць з ошкіреними зубами. І водночас навколо них здійнялися шаблі.
А далі… Далі уявлення про час зникло. Хе Сяоер навдивовижу чітко пам’ятав, як гойдався, мовби від поривів бурі, високий гаолян, а над верхівками гойдливого колосся висіло мідно-червоне сонце. Але чи довго тривав бій і що та в якій послідовності сталося — цього він майже не пам’ятав. В усякому разі, весь цей час Хе Сяоер, голосно викрикуючи як божевільний щось для нього самого зовсім безглузде, не оглядаючись, розмахував шаблею. Раптом йому здалося, що шабля стала червоною, але, очевидно, від цього нічого не змінилося. Тим часом руків’я шаблі зробилося слизьким од поту. І в той же час незвичайно смагнуло в роті. Тут несподівано перед його конем виринуло спотворене лице японського солдата з витріщеними очима, що ледве не вилазили з орбіт, і широко розкритим ротом. Крізь дірку в розрубаному посередині кашкеті з червоним кантом видно було виголену голову. Побачивши його, Хе Сяоер змахнув шаблею й з усієї сили рубонув по кашкету. Одначе шабля торкнулася не кашкета й не голови противника під кашкетом. Вона зустрілась із здійнятим клинком шаблі противника. В гаморі, що кипів навколо, звук удару продзвенів виразно й страшно, і в ніздрі вдарив гострий запах металу. Широкий клинок, який сліпуче блиснув на сонці, опинився просто над головою Хе Сяоера й описав широке коло… І тієї ж миті щось невимовно холодне з глухим звуком упилося йому в шию.