Коли його не стало, в небі раптом з’явилися гарненькі жіночі ніжки. Їх раніше бинтували, тому вони були не довші трьох сун. На кінчиках граціозно зігнутих пальців м’яко вирізнялися білі нігтики. У душі Хе Сяоера викликав печаль, легку і невиразну, мов укус блощиці уві сні, спомин про часи, коли він бачив ці ніжки. Якби він міг торкнутися їх іще раз!.. Але це, звичайно, неможливо. Звідси до того місця, де він бачив ці ніжки, багато сотень лі шляху. Так він думав, а ніжки тим часом зробилися прозорими й непомітно злилися з тінями в хмарах.
Це сталося тоді, коли зникли ніжки. Із глибини душі Хе Сяоера виринула жодного разу досі не відчута печаль. Над його головою безмовно розпростерлося величезне синє небо. Під цим небом, під легким подувом вітерцю люди змушені ледве животіти. Як це сумно! І що він сам досі не знав цього суму — як це дивно! Хе Сяоер глибоко зітхнув.
Цієї миті між його очима та небом стрімко, значно швидше, ніж це було в дійсності, промчав загін японської кавалерії в кашкетах з червоним кантом. І так само стрімко зник. Ах, і їм, певно, так само сумно, як і йому! Якби не були вони привидом, добре було б один одного втішити й хоч ненадовго забути свою печаль. Але й це зараз занадто пізно.
На очі Хе Сяоера весь час набігали сльози. Яким бридким видалося йому його колишнє життя, коли він поглянув на нього очима, повними сліз, — про це не треба й говорити. Йому хотілось у всіх просити вибачення. І самому хотілося вибачити всім.
«Якщо мене врятують, я за всяку ціну спокутую своє минуле», — плачучи, повторював він про себе. Та безмежно глибоке, безмежно синє небо, буцім ні до чого не дослухаючись, повільно, дюйм за дюймом, усе нижче й нижче опускалося йому на груди. У цьому океані синяви там і сям щось злегка блискало — мабуть, зірки, які видно і вдень. Колишні привиди вже не застували неба. Хе Сяоер іще раз зітхнув і, з тремтячими губами, повільно заплющив очі.
Від часу укладення миру між Китаєм та Японією минув рік. Якось ранньої весни в одній з кімнат японського посольства в Пекіні сиділи за столом військовий аташе майор Кімура та щойно прибулий із Японії інженер міністерства сільського господарства та торгівлі, кандидат наук Ямакава. Вони невимушено бесідували, забувши про справи за чашкою кави та цигаркою. Незважаючи на весну, у великому каміні горів огонь, і в кімнаті було так тепло, що співбесідники злегка пітніли. Від карликової червоної сливи в горщику, яка стояла на столі, іноді долинав чисто китайський аромат.
Деякий час розмова вертілася навколо імператриці Сітайхоу, потім перейшла на спогади про японсько-китайську війну, і тоді майор Кімура, видно, під впливом якоїсь думки, раптом підвівся й переніс на стіл підшивку газет «Шеньчжоу жибао», що лежала в кутку. Він розгорнув одну з газет перед інженером Ямакава, вказав пальцем на одну із заміток і поглядом запропонував прочитати. Інженер трохи сторопів од несподіванки: втім, він давно знав, що майор тримається просто, зовсім не як військовий. Тому він миттєво уявив собі якийсь надзвичайний випадок, пов’язаний з війною, поглянув на газету, і дійсно, там виявилася вражаюча замітка, яка в перекладі мала такий вигляд:
«Власник перукарні на вулиці… такий собі Хе Сяоер, як хоробрий воїн, не раз виявляв свою доблесть під час японсько-китайської війни. Проте після свого славного повернення він поводився нестримано, губив себе вином і жінками; … числа, коли він випивав у ресторані з приятелями, спалахнула сварка, яка врешті-решт перейшла в бійку, внаслідок чого його було поранено в шию й він зараз же сконав. Вельми дивні обставини пов’язані з раною на шиї вбитого: її не було завдано зброєю під час бійки, а це відкрилася рана, що її дістав він на полі битви в японсько-китайську війну, причому, судячи з розповідей очевидців, коли вбитий під час бійки впав, перекинувши стіл, голова його раптово відділилася від тулуба і в потоках крові покотилася по підлозі. Хоча власті сумніваються в достовірності цієї розповіді й нині зайняті суворими розшуками винуватого, все ж якщо в «Дивних історіях» Ляо Чжая йдеться про те, як в одного чоловіка із Чжученя відпала голова, то чому те ж саме не могло статись і з Хе Сяоером?» і т. ін.