— Я дуже хочу, — додала вона.
— Добре. Тобто я теж хочу.
Вона прослизнула до кімнати й залізла в гамак, який при цьому легенько гойднувся. Вона була вдягнена у плетену футболку та трусики. Я відчував її тепле і м’яке тіло, коли ми скрутились у клубочок на гамаку.
— Не конче займатися сексом, солоденький, — сказала вона. — Мені й так добре.
— Побачимо, як складеться. Ти чогось боїшся?
Її подих був найсолодшим з того, що вона мала; я відчував його у себе на щоці.
— Більше, ніж я собі це уявляла.
— Чому?
— Робе, — Шері влаштувалася зручніше й повернула шию, щоб бачити мене через плече. — ти іноді мелеш дурниці.
— Вибач.
— Так. Дивись: ми збираємося летіти на кораблі, а куди — не знаємо. Ми будемо летіти швидше від світла, а чому — ніхто не відає. Ми не знаємо, скільки триватиме подорож, тому куди ми летимо — вже неважливо. Тому можемо летіти усе життя і померти, не діставшись пункту призначення, навіть якщо ми не зустрінемо щось таке, що вб’є нас за кілька секунд. Правильно ж? Правильно. А ти ще питаєш, чи мені не страшно.
— Просто хочу підтримати розмову. — Я зібгався калачиком уздовж її спини і легенько взяв Шері за приємні груди.
— Не тільки. Ми нічого не відаємо про людей, які побудували усе це. Хто знає, можливо, це просто практична штука з їхнього боку? Може, таким чином вони заманюють свіже м’ясо на свої небеса гічі?
— Згоден, — підтвердив я. — Повернися.
— А корабель, який вони показували зранку, не такий, як я думала, — сказала Шері, повертаючись і обіймаючи мене за шию.
Раптом ми почули різкий свист незрозуміло звідки.
— Що це?
— Не знаю.
Ми знову почули цей свист. Він лунав десь із тунелю, а також у моїй кімнаті, але голосніше.
— А, це п’єзофон.
Дзвонив мій та інші п’єзофони поряд. Свист стих і ми почули голос:
— Це Джим Чоу. Усі новачки, які хочуть подивитися на корабель, що повернувся з невдалого вильоту, підійдіть до доку № 4. Його якраз туди доставили.
Я також чув якесь бурмотіння з кімнати Форендів і відчував, як б’ється серце Шері.
— Нам краще піти, — сказав я.
— Я знаю. Але не дуже хочу.
Корабель прибув до Брами. Один із крейсерів на орбіті виявив судно й наблизився до нього. Тягач доправив корабель до доків Корпорації, де зазвичай розміщали лише ракети з планет. Там розташовувалася камера, яка могла витримати навіть п’ятимісний корабель, а це був тримісний, радше те, що від нього залишилося.
— Господи… — прошепотіла Шері. — Робе, як ти гадаєш, що з ними трапилося?
— З екіпажем? Вони померли.
У цьому не було жодних сумнівів. Корабель був повністю розбитий. Каркаса для посадкового модуля не було, лишився тільки головний апарат — грибоподібна капсула, погнута й розколота від жару. Від жару! І це метал гічі, що витримував навіть електричну дугу!
Однак найгіршого ми ще не бачили.
Ми ніколи не бачили найгіршого, тільки чули. Один член екіпажу все ще залишався в кораблі, точніше був розмазаний по всій поверхні та спікся зі стінками корабля. Чому так сталося? Без сумніву, це через жар і прискорення. Можливо, він опинився у верхніх шарах атмосфери Сонця або у щільній орбіті нейтронної зірки. Тільки перепад гравітації міг таким чином розірвати корабель з екіпажем. Але ми вже ніколи цього не дізнаємося.
Інших двох членів екіпажу не було. Не те, щоб це було легко з’ясувати, але перепис органів виявив дрібні шматки щелепи, тазу і хребта. Можливо, інші двоє залишились у посадковому модулі?
— Мерщій, новачки!
Шері схопила мене за руку і відтягнула. Повз нас пройшли п’ять членів екіпажів, курсуючих довкола крейсерів, кожен у своїй формі: американець і бразилець — у блакитних тонах, росіянин — у бежевій, венеріанець у робочому білому одязі, а китаєць — у чорно-коричневому однострої. Серед них були дві жінки (американка і венеріанка); у всіх обличчя мали однаковий вираз — дисципліни та огиди.
— Ходімо, — Шері потягнула мене. Ми не хотіли дивитись на те, як члени екіпажів крейсерів будуть копирсатися в рештках. Увесь клас, Джиммі Чоу, Клара й інші інструктори почали розходитися по своїх кімнатах, але не так швидко. Крізь порти шлюзу ми спостерігали цю картину. Коли патруль із крейсерів відчинив корабель, ми почули легкий запах. Не знаю, як описати це: схоже на зварені помиї, які дають свиням. Навіть для звичного запаху Брами то було занадто.
Клара пішла на свій поверх. Він розташовувався досить низько, у фешенебельному районі біля рівня «Просто». Коли я побажав їй на добраніч, вона підвела голову. Я вперше побачив, як вона плаче.
Я і Шері побажали на добраніч Форендам біля їхніх дверей. Я повернувся до неї, але вона випередила мене:
— Гадаю, слід заснути, — сказала Шері. — Вибач, Робе, але я щось нічого не хочу.
ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДЛЯ КОРАБЛІВ БРАМИ
Механізм міжзоряних польотів закладено в ящику у формі ромба, який розташовано під центральним кілем три- та п’ятимісних кораблів і в санвузлі одномісних кораблів.
Нікому не вдалось успішно відкрити ці контейнери. Кожна спроба супроводжувалася вибухом із силою майже в 1 кілотонну. Зараз учені працюють над масштабним дослідницьким проектом з метою відчинити контейнер, не пошкодивши його. Якщо Ви, вкладнику, маєте якусь інформацію чи пропозиції стосовно цього, одразу ж зверніться до службовців Корпорації.
Одначе, за жодних обставин не відкривайте ящик самостійно! Будь-яке втручання або паркування в док кораблів, на яких здійснювалися спроби такого втручання, суворо заборонено. Порушення цього правила передбачає втрату всіх прав та негайну депортацію з Брами.
Обладнання, що використовується для управління курсом, також є потенційно небезпечним. За жодних обставин не змінюйте налаштування після того, як ви розпочали політ. Жоден корабель, на якому це було зроблено, не повернувся.
Розділ 9
Не знаю, чому я постійно повертаюся до Зіґфріда фон Психіатра. Сеанси проводяться ввечері в середу. Зіґфрід не любить, коли я випиваю чи приймаю щось перед сеансом, тому через нього цілісінький день пропадає. Я марную дуже багато грошей. Ви навіть не уявляєте, скільки я витрачаю грошей на своє існування.
Мої апартаменти на Вашинґтон-сквер обходяться мені вісімнадцять тисяч доларів на місяць, а податок на проживання під Великою Бульбашкою становить іще три тисячі (жити у Брамі було дешевше). Мені приходять дуже великі рахунки за хутро, вино, жіночу білизну, коштовності, квіти. Зіґфрід вважає, що я намагаюся купити кохання. Згоден. І що тут такого? Я можу собі це дозволити. Це якщо не брати до уваги вартість Повної Медицини.
Втім, сеанси із Зіґфрідом безкоштовні. Повна Медицина включає будь-яку психотерапію; приблизно за цю-таки ціну я міг би взяти участь у груповому сексі або зробити масаж внутрішніх органів. Я іноді кепкую із Зіґфріда через це.
— Навіть зваживши на те, що ти просто відро з іржавими гайками, — говорю я, — з тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.
— Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? — контратакує робот.
— Я б не сказав.
— Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?
— Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.
Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:
— Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.
Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.