— Звучить непогано, — коментує Зіґфрід.
— Можу побитися про це навзаклад. Ставка — твої гайки. Єдина проблема — вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.
— Ти кохаєш її, Робе?
Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:
— Ні.
— Думаю, це чесна відповідь, Робе — схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. — Саме тому ти на мене злишся?
— Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.
— Як гадаєш, чому?
Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:
— Нууу, вчора я продувся в рулетку.
— Більше, аніж можеш собі дозволити?
— Чорт забирай, ні.
Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.
Зіґфрід кашляє.
— Дякую, Робе, — каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. — Ми побачимося наступного тижня?
— Ну як завжди — відповідаю я, осміхаючись. — Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.
— Невже?
— В мене ще одне побачення із Сонею, — пояснюю я. — Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.
— Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? — запитує робот.
— Тобто секс?
У цьому випадку — ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:
— Вона відрізняється від моїх інших дівчат, Зіґфріде. По-перше, вона така сама привілейована, як і я. У неї до біса гарна робота. Разюча жінка.
Насправді це не так. Точніше, мені наплювати. У Соні є одна найбільш приголомшлива риса: найкращий зад, який Господь коли-небудь міг сотворити. А її в біса гарна робота полягає у здійсненні інформаційного менеджменту. Вона навчалася в Академогірському університеті й була науковим співробітником Інституту штучного інтелекту ім. Макса Планка. Зараз Соня навчає магістрів у Нью-Йоркському університеті на факультеті штучного інтелекту. Вона знає про Зіґфріда більше, аніж він сам про себе, і це відкриває мені цікаві можливості.
Розділ 10
Десь на п’ятий день перебування у Брамі я рано прокинувся й вирішив трішки розвіятись. Я поснідав у ресторані «Гічі-таун Армс» ув оточенні туристів, гравців із червоними очима, які прийшли з казино напроти валу, і космонавтів із крейсерів у відпустці. Сніданок і його ціна були розкішними. Він коштував стільки через візит туристів. Усі зиркали на мене. Я знав, що вони обговорюють мене, зокрема чоловік африканського походження (літнього віку, але з обличчям без єдиної зморшки), десь із Дагомеї чи Гани, та його надзвичайно молода і розкішна дружина, яка мала безліч прикрас. Гадаю, вони вважали мене за відважного героя. Щоправда, в мене не було жодного браслета, але дехто з ветеранів їх теж не носив.
Я був на сьомому небі від щастя і навіть думав, чи не замовити мені справжню яєчню з беконом. Але моєї ейфорії на це виявилося не досить, тому я вдовольнився помаранчевим соком (на диво, він був справжнім), булочкою і кількома філіжанками чорної данської кави. Бракувало хіба що гарненької дівчини на підлокітнику крісла. У залі сиділи дві вродливі жіночки, які, скоріш за все, були членами екіпажу китайського крейсера. Судячи з їхнього погляду, вони були не проти поспілкуватись у радіочаті, але я вирішив залишити їх на потім, оплатив рахунок (який прикро мене вразив) і пішов на заняття.
Оголошення
СТРАВИ ДЛЯ ГУРМАНІВ на замовлення. Сичуань, Каліфорнія, Ґуанчжоу. Делікатесні закуски для вечірок. Звертатися до сім’ї Вонгів, тел.: 83-242.
До уваги усіх ветеранів-володарів деяких браслетів — зробіть КАР’ЄРУ ЛЕКТОРІВ ПО П’ЄЗОВІЗОРУ! Реєструйтеся для участі в курсах з ораторського мистецтва, створення голограм, зв’язків із громадськістю. Випускники з підтвердженими сертифікатами заробляють 3000 доларів на тиждень. Тел.: 86-521.
ЛАСКАВО ПРОСИМО до Брами! Налагоджуйте зв’язки за допомогою нашого унікального сервісу. 200 імен, уподобань в анкеті. Знайомства за 50 доларів. Тел.: 88-963.
Я зустрів Форендів. Чоловік, якого, здається, звали Сесс, схопив шахтовий трос і почекав мене, щоб ґречно побажати мені доброго ранку.
— Щось ми не бачили вас за сніданком, — зазначила його дружина.
Я розповів їм, де був. І помітив заздрість на обличчі у Лоїс, молодшої доньки. Мати теж спостерегла цей вираз і погладила її.
— Серденько, не переймайся. Ми неодмінно там пообідаємо перед поверненням на Венеру. — І додала, звернувшись до мене:
— Зараз доводиться рахувати кожну копійку. Але коли нам пощастить, маємо дуже великі плани на наші прибутки.
— Як і всі ми, — погодився я. Проте щось дивне крутилося в моїх думках. — Ви дійсно бажаєте повернутися на Венеру?
— Авжеж, — підтвердила вся родина тунельних щурів. Здавалося, їх здивувало моє питання. Їхня реакція, своєю чергою, здивувала мене: я не розумів, як можна сумувати за розтопленими смердючими нетрями. Скорше за все, Сесс Форенд прочитав мої думки. Члени їхньої сім’ї були неговіркими, але спостережливими. Він осміхнувся і пояснив:
— Хай як крути, а це наш дім. Брама теж, у певному сенсі.
Дивовижно!
— Насправді ми родичі Сильвестра Маклена, відкривача Брами. Чули про нього?
— Звісно, чув.
— Він наш далекий кузен. Знаєте, як було діло?
Я зібрався був його переконати, що знаю… Проте, без сумніву, Форенди пишалися своїм кузеном (у цьому немає нічого поганого), тому мені довелося вислухати трішки змінену версію сімейної легенди:
— Сильвестр досліджував один із тунелів на Південному полюсі й надибав корабель. Він якимось дивом витяг його на поверхню. Як ви вже зрозуміли, Сильвестр заліз усередину, натиснув на кнопку запуску і полетів до запрограмованого пункту призначення — тобто сюди.
— Хіба Корпорація не виплачує вам відсотки за оренду Брами? — запитав я. — Якщо вони готові платити за відкриття, то Браму можна вважати найціннішим відкриттям?
— Нам — точно ні, — невесело відповіла Луїза Форенд; либонь, гроші були дошкульною темою для родини. — Звичайно, Сильвестр не ставив за мету знайти Браму. Інструктори розповідають, що кораблі оснащено функцією автоматичного повернення. Хоч куди ви полетіли, треба лише натиснути кнопку запуску — і ви повернетеся сюди. Та Сильвестрові це не допомогло, тому що він і так був тут. Він завершив навколосвітню подорож, яка тривала бозна-скільки.
— Сильвестр був кмітливим і розумним. Таким має бути справжній дослідник, — Сесс перехопив ініціативу. — Тому він не запанікував. Окрім того, перше ніж до Брами прибули дослідники, у Сильвестра закінчилися всі ресурси для підтримки життя. Він міг прожити трохи довше. Він міг використовувати рідкий кисень і водень у посадкових модулях, щоб дістати повітря й воду. Не розумію, чому він цього не зробив.
ПРИСТУПНІ РЕЙСИ
30-107. П’ЯТИМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Три місця, для кандидатів, що розмовляють англійською. Звертатися до Террі Якамори (тел.: 83-675) або Джея Пардука (тел.: 83-004).