30-108. ТРИМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Броня. Одне місце, для кандидатів, що розмовляють англійською або французькою. ПРЕМІАЛЬНИЙ РЕЙС. Делореан Саґрю (П’єзофон: 88-108).
30-109. ОДНОМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Дослідницький рейс. Високий рівень безпеки. Звертатися до командира польоту.
30-110. ОДНОМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Броня. ПРЕМІАЛЬНИЙ РЕЙС. Звертатися до командира польоту.
30-111. ТРИМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Відкритий запис. Звертатися до командира рейсу.
30-112. ТРИМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Можлива коротка подорож. Відкритий запис. Мінімум гарантій. Звертатися до командира польоту.
30-113. ОДНОМІСНИЙ КОРАБЕЛЬ. Чотири місця до Брами-2. Перевезення в надійному п’ятимісному кораблі. Звертатися до Тіккі Трамбалл (тел.:87-869).
— Тому що він однаково помер би з голоду, — не здавалася Луїза, захищаючи свого родича.
— Напевно. Втім, коли знайшли його тіло з перерізаним горлом, він тримав свої записи.
Форенди славні люди, але я це все вже чув, до того ж, через них можу запізнитись на заняття.
Звичайно, на цьому етапі курси були не такі захопливі (наприклад, базовий курс розвішування гамаків і поглиблений курс змивання в туалеті). Читач, напевне, здивується: як сталося, що нас не навчали керувати кораблями? А все дуже просто: як твердили Форенди й інші, кораблі мали автоматичне управління. Навіть керування посадковими модулями не викликало труднощів, хоча слід було набити руку, щоб розібратися з управлінням. Щоб керувати посадковим модулем, треба було лиш узгодити тривимірну голограму поточних координат у космосі з пунктом призначення і перетягнути пучок світла в точку пункту призначення. Після цього посадковий модуль скеровувався туди. Він самостійно обчислював власну траєкторію та виправляв похибки. Слід було лише навчитися координувати свої рухи, щоб зловити пучок світла і направити до пункту призначення, але система проста в користуванні.
Між уроками змивання в туалеті й тестами по гамаках ми розмовляли про те, що робитимемо після закінчення курсів. Графік рейсів регулярно оновлювався й відображався на п’єзомоніторі в аудиторії, коли хтось його вмикав. Деякі рейси включають імена членів екіпажів. Декотрі з них я впізнав. З-поміж них була Тіккі Трамбалл — дівчина, з якою я танцював і кілька разів сидів поряд у їдальні. Вона була виїзним пілотом і позаяк набирала екіпаж, я мав намір приєднатися до неї. Проте розумні люди сказали мені, що виїзні рейси — це гайнування часу.
Функції виїзного пілота полягали ось у чому: він возив нові екіпажі до Брами-2. Це завдання виконують кілька п’ятимісних кораблів на регулярній основі. Вони беруть із собою чотирьох чоловік (ось чому Тіккі потрібні були люди), а потім виїзний пілот повертається сам або з проспекторами, яких вони підібрали у Брамі-2 (якщо такі є). Зазвичай там хтось буває.
Команда, яка знайшла Браму-2, була нашим ідеалом. Вони зробили це, ще й як! Брама-2 нічим не відрізнялася від першої, окрім того, що вона розташовувалася на орбіті іншої зірки. Там було не більше цінних речей, аніж у чільній Брамі: гічі все ретельно прибрали, окрім кораблів. Також Брама-2 мала менше кораблів, аніж ми: там було близько 150 кораблів, а в основній старій сонячній Брамі — майже тисяча. Утім, ці 150 кораблів були варті того. Також слід додати, що вони мали ширший діапазон пунктів призначення, ніж кораблі в головній Брамі.
Дорога до Брами-2 забирала чотириста світлових років, тобто 109 днів ув один бік. Чільною зіркою Брами-2 є яскрава блакитна зірка класу B. Вважають, що це Алкіона, одна з Плеяд, але щодо цього є певні сумніви. Насправді то не справжня зірка Брами-2. Вона не становить орбіту великої зорі, а натомість є невеликою розжеврілою жаринкою червоного карлика неподалік. Також вважається, що цей карлик, можливо, постає далеким складником блакитної зірки класу B, а разом вони утворюють подвійну зірку. Противники такої гіпотези стверджують, що це неможливо через різницю у віці двох зірок. Ця дискусія триватиме ще кілька років і, можливо, ми дізнаємося правду. Дивним є те, що гічі розташували пункт космічного зв’язку у районі настільки непримітної зірки. Втім, із гічі пов’язано багато загадок, вле це жодним чином не впливає на достаток команди, яка знайшла це місце. Вони одержують відсоток від усіх знахідок проспекторів!
Не знаю, як у них ідуть справи, але, я впевнений, що вже кожен з них заробив по кілька десятків або навіть сотень мільйонів. Саме тому й не варто літати з виїзними пілотами: не найкращий спосіб досягти успіху, а якщо щось знайдеш, то треба з усіма ділитися.
Ми аналізували список майбутніх рейсів і довго обговорювали їх із позиції нашого невеликого п’ятиденного досвіду. Часто ми зверталися до Гелли-Клари Мойнлін за порадою: все-таки вона вже двічі літала. Клара, стиснувши губи, вивчала список рейсів та імен.
— Террі Якамора — гідний хлопець, — сказала вона. — Я не знаю, хто такий Пардук, але можна спробувати. Настійно не раджу летіти з Делореаном. Вони обіцяють премію в мільйон доларів, але не вказали, що у них паскудна панель управління. Експерти Корпорації встановили туди комп’ютер, який ігнорує селектор пунктів призначення гічі. Тому я не ризикнула б. Ну і, звичайно, в жодному разі не подорожуйте на одномісному кораблі.
Лоїс Форенд запитала:
— Якби ти була на нашому місці, що б ти обрала?
Клара замислено насупилася, чухаючи свою темну ліву брову кінчиками пальців.
— Можливо, з Террі. Чи з кимось із їхньої команди. Проте найближчим часом я не хочу літати.
Я волів запитати чому, але вона відвернулася від екрана і сказала:
— Так, ватаго, повернімося до занять. Запам’ятайте: вгору — для малої нужди, вниз, закрити і порахувати до 10 — для великої потреби.
Я пригостив Мєчнікова випивкою на честь того, що я пройшов курс управління кораблем. То була не перша спроба: спочатку я вирішив пригостити випивкою Шері й полежати з нею. Але її десь не було. Тому я набрав номер Дена на п’єзофоні.
Його здивувала моя пропозиція.
— Дякую, — відповів він і додав: — Зробімо таким-от чином: допоможи мені віднести деякі речі, і я куплю тобі щось випити.
Я спустився на поверх нижче до його кімнати; його кімната виявилася не кращою за мою. В ній нічого не було, окрім двох повних речових мішків.
— Тепер ти став проспектором, — пробурчав Мєчніков.
— Ще не зовсім. Маю ще кілька курсів.
— Ну однаково, ми сьогодні бачимося востаннє. Завтра я вирушаю в політ із Террі Якаморою.
Я був здивований.
— Ти ж повернувся десять днів тому!
— Тиняючись тут, грошей не заробиш. Я лише чекав на годящий екіпаж. Не хочеш погуляти на моїй прощальній вечірці у Террі о двадцятій?
— Чудово! — погодився я. — Можна, Шері теж прийде?
— Так, звичайно. Я гадаю, вона й сама прийде. Я тебе там пригощу, якщо не заперечуєш. А тепер допоможи мені завантажити речі.
Ден зібрав разючу колекцію товарів. Я дивувався, як він примудрився запхнути їх у таку саму малюсіньку кімнатку, як і моя: три крамні сумки, напхані напхом, голодиски та пристрій для їх зчитування, книжкові стрічки й кілька справжніх книг. Я взяв сумки. На землі вони важили би більше, ніж я міг би підняти — кілограмів 50—60, але у Брамі, звичайно, це не становило такої проблеми; складно було тягнути їх коридорами і маневрувати ними під час спуску. У мене були найтяжчі речі, а в Дена — найбільші проблеми, оскільки він ніс речі, які мали незручну форму і, до того ж, були крихкі. Ця вся тяганина тривала близько години. Ми дістались якоїсь частини астероїда, в якій я доти не бував. Там стара жінка з Пакистану порахувала багаж, простягнула Денові чек і поволокла речі коридором, густо обвитим плющем.