— Знаєш, Зіггі, — голосно кажу я, — я геть стомився від тебе.
— Вибач, Робе. Але мені б хотілося, щоб ти розповів ще трішки про свій сон..
— Хай тобі грець! — Я відпускаю стримувальні паски, бо незручно, і водночас від’єднується один з контрольних пристроїв Зіґфріда, але цього разу він нічого про це не говорить.
— То досить нудний сон. Ми були на зорельоті і прилетіли до планети, яка витріщилася на нас із людським виразом обличчя. Я не міг добре роздивитись очі, бо їх затуляли брови, але, так чи так, я помітив, що планета плаче, й усвідомлював, що то моя вина.
— Ти впізнав те обличчя, Робе?
— Не маю уявлення. Просто обличчя. Гадаю, жіноче.
— Ти знаєш, чому вона плаче?
— Ні, але це через мене, хай там що. Я впевнений.
Пауза. Потім Зіґфрід питає:
— Не хочеш знову одягти паски, Робе?
Я зненацька насторожуюсь:
— А що таке? — гірко посміхаюся. — Ти вважаєш, що я зіскочу з подушечки і нападу на тебе?
— Ні, Роббі, звичайно, я цього не думаю. Проте я був би вдячний, якби так сталося.
Я починаю повільно й неохоче готуватися до нападу.
— Цікаво, чого варта подяка від комп’ютерної програми?
Робот не відповідає, а просто чекає на мою відповідь. Я віддаю йому перемогу і кажу:
— Добре, я знову одягну гамівну сорочку. Що ти хочеш таке сказати, що мені треба буде стримувати себе?
— Ну, — відповідає робот, — напевно, нічого особливого, Роббі. Мені просто цікаво, чому ти бачиш свою провину в тому, що та дівчина на планеті плакала?
— Якби ж я знав, — відповідаю я, і це щира правда.
— Роббі, знаю, що ти звинувачуєш себе у деяких реальних подіях, — говорить Зіґфрід. — Наприклад, у смерті матері.
— Гадаю, так. Хоча звучить по-дурному, — згодився я.
— А ще ти почуваєшся винним через свою коханку, Геллу-Клару Мойнлін.
Я починаю злегка смикатися.
— Тут до біса спекотно, — скаржусь я.
— Ти відчуваєш, що хтось із них тебе звинувачував?
— Звідки у біса я знаю?
— Можливо, ти пам’ятаєш якісь їхні слова?
— Ні!
Зіґфрід починає розпитувати про надто особисті речі. Але я хочу залишатись об’єктивним, тому додаю:
— Визна`ю, в мене є певна тенденція звинувачувати себе. Зрештою, це досить класичний випадок, чи не так? На двісті сімдесят сьомій сторінці будь-якого з текстів ти знайдеш мій опис.
Зіґфрід балує мене тим, що на хвильку дає відчути себе безликим.
— Утім, Робе, на цій самій сторінці, — говорить він, — напевне, сказано, що ви самі на себе покладаєте таку відповідальність. Сам на себе, Роббі.
— Не сумніваюся.
— Ти не мусиш брати ту відповідальність, яка тобі не подобається.
— Не згоден. Я хочу брати відповідальність.
Зіґфрід питає, майже безтурботно:
— У тебе є якісь здогадки про причини цього? Чому ти хочеш почуватися так, ніби всі проблеми виникають через тебе?
— Нехай тобі чорт, Зіґфріде, — з огидою відповідаю я. — Ти геть схибнувся. Це зовсім не так. Що більше, суть в іншому, Зіґфріде: коли в мене розпочинається свято життя, я дуже ретельно планую те, як я оплачуватиму рахунок. Мені не байдуже, що люди подумають про мене, коли я буду його сплачувати, і я міркую над тим, чи вистачить мені грошей, тому я так і не починаю бенкетувати.
Зіґфрід м’яко відповідає:
— Я не волію заохочувати твої літературні екскурси, Робе.
— Вибач.
Та насправді я не хочу перепрошувати. Зіґфрід бісить мене.
— Але якщо говорити про твій власний образ, Робе, чому ти не слухаєш інших? Можливо, вони кажуть щось гарне чи важливе про тебе.
Я борюся з бажанням скинути паски, дати тому манекенові, що вишкіряється, по пиці й назавжди покинути цю діру. Зіґфрід чекає, доки я перебираю думки, і нарешті я вибухаю:
— Послухати їх! Зіґфріде, ти старе божевільне погуркало! Я тільки те й роблю, що слухаю їх. Я хочу, щоб вони говорили, що люблять мене. Я навіть хочу, щоб вони казали, що ненавидять мене абощо, головне, щоб це йшло від серця, ізсередини. Я так уважно дослухаюся до свого серця, що навіть не чую, як хтось просить передати сіль.
Пауза. Я відчуваю, що незабаром вибухну. Потім Зіґфрід захоплено говорить:
— Роббі, ти дуже добре висловлюєш свої емоції. Проте, що я дійсно хочу…
— Припини, Зіґфріде!
Я починаю горлати, нарешті розгнівавшись, скидаю паски й сідаю, щоб протистояти йому.
— І припини називати мене «Роббі»! Ти так чиниш тільки тоді, коли вважаєш, що я веду себе як дитина. А зараз я так не поводжуся!
— Це не зовсім правиль…
— Я сказав, припини!
Я зіскакую з килимка і хапаю свій наплічник. Звідти виймаю шматочок паперу, який Соня дала мені після того, як ми пили і спали.
— Зіґфріде, — бурмочу я. — Я багато дістав від тебе. Тепер моя черга!
Розділ 18
Ми увійшли до звичного простору й відчули, що двигуни посадкового модуля увімкнулися. Корабель перекрутивсь, і на оглядовому екрані повільно з’явилася Брама — куляста грушоподібна грудка деревного вугілля, що світилися блакитним кольором. Четверо з нас просто сиділи і чекали близько години, поки не відчули скрегітливий струс: це означало, що ми приземлилися.
Клара зітхнула. Гем почав повільно відстібатися від свого гамака. Дред незмигно вдивлявся в оглядовий екран, хоча там не було нічого цікавішого за Сиріус чи Оріон. Коли я спостерігав за трьома іншими проспекторами у капсулі, мені здалося, що членам абордажної команди буде неприємно на нас дивитися, так само як і мені колись давно (я тоді ще був новачком) було гидко дивитися на проспекторів, котрі повернулися до Брами — моторошне видовище. Я злегка торкнувся свого носа. Він дуже болів і смердів. Я не міг від цього нікуди подітись, оскільки цей сморід був усередині.
Ми почули, як відчинилися шлюзи, і до корабля зайшли члени абордажної команди. Ми почули їхні вражені голоси, коли вони промовили кілька фраз двома-трьома мовами, побачивши Сема Кагане на тому місці, куди ми поклали його в посадковому модулі. Клара ворухнулася.
— Також можна забирати, — промурмотіла вона сама до себе і пішла до шлюзу, який знову розташувався вище.
ПРО КАРЛИКИ ТА ГІГАНТИ
Д-р Азменіон. Напевно, всі ви знаєте, який вигляд має діаграма Герцшпрунґа-Рассела. Якщо опинитесь у кулястому скупченні чи в іншому місці, де є компактна зоряна маса, варто намалювати діаграму Г-Р для такої маси. Також звертайте увагу на незвичайні спектральні класи. За зірки класу F, G чи S ви не отримаєте жодної копійчини: у нас є які завгодно дані про них. Але якщо опинитеся на орбіті білого карлика чи дуже зрілого червоного гіганта, зробіть стільки знімків, скільки можливо. Також варто дослідити зірки O та B, навіть якщо вони не є головними. Утім, якщо так сталося, що ви втрапили на низьку орбіту гарної яскравої зірки класу О на броньованому п’ятимісному кораблі, то ви маєте одержати не менше від кількох тисяч, за умови що повернетеся з даними.
Питання. Чому?
Д-р Азменіон. Що?
Питання. Чому премію можна отримати лише, якщо полетіти на броньованому п’ятимісному кораблі?