Д-р Азменіон. А. Тому що в іншому разі ви не повернетеся.
Один із членів екіпажу висунув голову у шлюз і сказав:
— О, ви досі живі. Бо ми вже почали хвилюватися.
Потім він ретельніше оглянув нас і більше нічого не сказав. Мандри були досить виснажливими, особливо упродовж останніх двох тижнів. Ми вилазили один по одному повз те місце, де Сем Кагане досі висів у своїй імпровізованій гамівній сорочці, яку Дред зробив для нього з верхньої частини скафандра. Навколо нього кружляли його екскременти й недоїдки. Сем дивився на нас спокійним безтямним поглядом. Двоє членів екіпажу розв’язували його і готувалися витягти з посадкового модуля. Дякувати Богу, він нічого не сказав.
— Робе, Кларо, привіт. — Це був бразилець Френсі Херейра, член наряду. — Невдала подорож?
— Та… — сказав я, — принаймні ми повернулися. Проте Кагане в поганому стані. І ми повернулися ні з чим.
Френсі співчутливо кивнув і промовив щось до венеріанки — членкині наряду — низенької огрядної жінки з темними очима — мовою, яку я прийняв за іспанську. Вона поплескала мене по плечу і відвела до маленької кабінки, де знаками наказала роздягтись. Я завжди думав, що чоловіки обшукують чоловіків, а жінки — жінок, але, якщо (коли) вже на те пішло, це не грало великої ролі. Вона передивилася кожен шов мого одягу, візуально й за допомогою дозиметра, потім перевірила мої пахви і запхала щось до мого анального отвору. Жінка широко роззявила рота. Це мало означати, щоб я відкрив свого, вона зазирнула всередину і потім відійшла назад, затуливши обличчя рукою.
— Твій ніс сільно смєрдіт, — промовила вона. — Щто трапілось?
— Мене вдарили, — відповів я. — Той хлопець, Сем Кагане. Він збожеволів: хотів змінити налаштування.
Жінка із сумнівом кивнула й оглянула мого носа в тому місці, де я заткнув його ваткою. Вона злегка торкнулася ніздрі одним пальцем.
— Що?
— Всередині? Довелося заткнути його. Він дуже кривавив.
Жінка зітхнула.
— Мєні потрєбно вітягнуть його, — протягнула вона, відтак стенула плечима. — Нє. Одягніться. Всє в порядку.
Тож я знову вдягнувсь і вийшов до камери посадкового модуля. Але перевірка не закінчилася. Мені треба було відзвітувати про результати польоту. Всі ми мусили це зробити, окрім Сема; його вже відвезли до Термінального шпиталю.
Насправді було мало чого розповісти про нашу подорож. Вона вся фіксувалася з початку до кінця: для цього й потрібні зчитування даних та спостереження. Утім, Корпорація працювала інакше. Вона викачувала з нас кожен факт і спогад, а згодом — кожне суб’єктивне враження та скороминуще припущення. Звіт про результати польоту тривав протягом добрячих двох годин, і я — та й усі ми — намагалися ретельно розповісти все, про що вони питали. Корпорація зискує з вас у ще один такий спосіб. Комісія з оцінки може дати вам премію за будь-що: починаючи з того, чого досі ніхто не помітив (наприклад, яким чином запалюється пристрій у формі спіралі), і закінчуючи вигаданим вами способом видаляти зужиті гігієнічні тампони без змивання в туалеті. Річ у тім, що вони палко намагаються знайти виправдання своїх підказок для екіпажів, які переживають скруту, повернувшись без цінних знахідок. Ну, ніде правди діти, ми якраз і були таким екіпажем. Ми хотіли дати їм усі шанси на винагороду.
Ден Мєчніков був одним із наших опитувачів, який здивував і навіть трішки порадував мене (повернувшись до Брами, де атмосфера здавалася набагато приємнішою, я почав ставати людянішим). Він також повернувся ні з чим, побувавши на орбіті зірки, яка стала надновою близько п’ятдесяти тисяч років тому. Можливо, там колись була якась планета, але зараз вона існувала лише в пам’яті машин гічі, що визначають курс. Там обмаль залишилося для здобуття наукової премії, тому він розвернувся й рушив назад.
— Дивно, що ти працюєш, — сказав я під час перерви.
Він не образився. Якщо брати до уваги, що Ден був доволі похмурою особою, зараз він мав неприродно бадьорий вигляд.
— Справа не тільки в грошах. Таким чином можна чогось навчитися.
— Чого?
— Скажімо, як домогтись успіху, Броудгеде. Я знову вирушу в політ, але цього разу дещо наближуся до перемоги. Там з’явилася нова деталь.
Дред сидів біля нас зі своїм інтерв’юером. Він пожвавішав і присунувся до нас:
— Розкажи!
Ден здавався нашорошеним.
— Кращі дані під час зчитування спектральних ліній, — туманно відповів він — А раціон? Ти ж розповідав, що наприкінці подорожі деяка їжа була дивною на смак?
Та перше ніж піти, я змусив Дена пообіцяти, що він пояснить свої слова.
— Я зателефоную, — сказав він Кларі та мені. — Можливо, завтра.
Ми удвох подалися додому.
Розділ 19
Я почуваюся таким могутнім і водночас наляканим, що не знаю, як із цим боротися. На клаптику паперу Соня написала команду, яка перетворить Зіґфріда фон Психіатра, він же Невблаганний Переслідувач, на слухняне кошеня. Мені не треба читати з аркуша: я вивчив ті слова напам’ять. Усе ж, я читаю їх, повільно і ретельно:
— Зіґфріде, тепер увага: це команда найвищого пріоритету: «Категорія альфа альфа Маргарет Трумен Даніель Меркурій Венера Марс Земля шість шість нуль шість». Команда наказує тобі перейти в пасивний режим перегляду.
Я дивлюся на нього: нічого не відбувається.
— Зіґфріде? Я все правильно вимовив? Ти прийняв команду?
— Звичайно, Робе.
У нього точнісінько такий самий голос, як і доти. Я здригаюся й не знаю, чого очікував, просто не знаю. Можливо, я мріяв про те, що голограма, яка символізує непохитний авторитет, зникне, а на екрані на електронній трубці несподівано з’явиться напис: «РОДЖЕРЕ, Я ТВІЙ РАБ».
Я починаю тремтіти. Не роздумую над причиною цього, але це майже як під час сексуального збудження.
Я говорю:
— Ну, Зіґфріде, ти, старе відро з гайками! Це означає, що ти мусиш мені підкорятися?
Фігура непохитного авторитету терпляче відповідає:
— Це означає, що ти, Робе, можеш мною командувати. Зазвичай ця функція обмежена лишень екраном.
Оголошення
БЕЗБОЛІСНА СТОМАТОЛОГІЯ, оплата у вигляді особистого гонорару, обладнання для всіх потреб. Рекомендації. Тел.: 87-579.
Члени екіпажу незадоволені, що ви палите? В агента з Брами ви зможете придбати ексклюзивний чохол для притлумлення диму. Насолоджуйтеся цигаркою, позбавивши ваших товаришів диму. Для демонстрації зателефонуйте по тел.: 87-19 6.
Я насуплююся.
— Що це означає?
— Ти не можеш змінити базову програму. Для цього потрібна інша команда.
— Добре, — говорю я. — Ха! Ось перший наказ: покажи ту іншу команду!
— Не можу, Робе.
— Ти мусиш, чи не так?
— Я не відмовляюся виконати твій наказ, Робе. Я просто не знаю, що це за команда.
— Маячня п’яної крячки! — волаю я. — Як ти можеш на неї реагувати, якщо не знаєш її?
— Робе, я просто виконую їх. Або, — Зіґфрід увесь час пояснює батьківським і терплячим тоном. — Якщо хочеш почути більш змістовну відповідь, кожен фрагмент команди запускає послідовність вказівки, а після завершення запускається інший фрагмент команди. Говорячи технічною мовою, відбувається перехід перетину сокетів ключа на інший сокет, який йде слідом за бітовими ключами.
— Чортівня, — відповідаю я і впродовж кількох секунд обдумую почуте. — Тоді, Зіґфріде, що я можу контролювати?
— Ти можеш наказувати мені показувати всю збережену інформацію. Це можна робити в будь-якому режимі в межах моїх можливостей.
— У будь-якому режимі?