Ну, я і сам чув той запах. Я не знаю, що роблять зі зношеними хірургічними прокладками, але їх важко терпіти. Тому я пообіцяв їй піти до шпиталю і як покарання не доїв свіжий ананас, що коштував сто доларів. Вона, воліючи покарати мене, почала роздратовано розпихати мої речі по шафах, щоб звільнити місце для своїх пожитків із наплічника. Тому, звісно, я сказав:
— Люба, не треба. Я тебе дуже кохаю, тому краще переїду до своєї власної кімнати.
Клара поплескала мене по руці.
— Мені буде досить самотньо, — сказала вона, погасивши цигарку. — Я вже звикла прокидатися біля тебе. А з другого боку…
— Я заберу речі по дорозі зі шпиталю, — відповів я. Мені не подобалася ця розмова. Я не хотів вести її далі. Це був такий собі словесний герць між жінкою та чоловіком, який я завжди ставив на карб ПМС. Мені подобається ця теорія, але я знав, що наразі вона не стосувалася Клари, і, звичайно, не знав, як це стосувалося мене.
У шпиталі мені довелося чекати понад годину. А потім мені було дуже боляче. Кров лилася з мене як зі свині й заюшила сорочку та штани, поки вони витягали безкінечні сантиметри марлі з носа, що їх Гем Тає запхнув туди, щоб я не сплив кров’ю. Було таке враження, наче звідти витягали величезні шматки м’яса. Я горлав. Низенька стара японка, що того дня була медсестрою в амбулаторії, виявилася не вельми терплячою.
— Стули пельку, будь ласка, — сказала вона. — Ти поводишся як отой божевільний проспектор, який нещодавно повернувся й покінчив життя самогубством. Він верещав більше ніж годину.
Я жестом попрохав її відійти, а однією рукою затиснув ніс, щоб зупинити кров. У моїй голові зазвучали тривожні дзвіночки.
— Що? Тобто як його звали?
Жінка відштовхнула мою руку і тицьнула мене в носа.
— Не знаю… хоча зачекай, ти теж повернувся з того невдалого польоту, чи не так?
— Я й намагаюся це дізнатися. То часом не Сем Кагане?
Раптом медсестра стала набагато людянішою.
— Вибач, дорогенький, — перепросила вона. — Здається, його так і звали. Йому збиралися дати заспокійливий укол, а він забрав шприц у лікаря і… заколов себе до смерті.
Дійсно, хріновий день.
Зрештою вона припалила мені ніс.
— Я засуну трішки марлі, — сказала вона. — Завтра виймеш. Але виймай поступово і, раптом закривавить, швидко тягни сюди свій зад.
Медсестра відпустила мене. Я був схожий на жертву забиття сокирою. Відтак я побрів до Клариної кімнати, щоб перевдягтися. Жахливий день тривав.
— Кляті Близнюки, — пробуркотіла Клара в мій бік. — Наступного разу, коли я вирушу в рейс, краще хай з нами буде Телець. Як-от, наприклад, Мєчніков.
— Кларо, що трапилося?
— Ми здобули премію. Дванадцять тисяч п’ять доларів! Чорт забирай! Я покоївці більше плачу.
На мить я здивувався й одразу ж подумав, як тепер їм розділити премію на чотирьох.
НОТАТКА ПРО ЗІРКОУТВОРЕННЯ
Д-р Азменіон.Звичайно, якщо ви дістанете хороші дані про нову (а особливо наднову), зможете незле заробити. Звичайно, якщо така зірка тільки формується. Пізніше це не коштуватиме багато. І завжди звертайте увагу на наше з вами Сонце. Якщо ви його помітили, зробіть якомога більше знімків, хоч і витративши усю касету, — при всіх частотах у безпосередній близькості: приблизно в радіусі… зараз… ну, приблизно п’яти градусів у кожну сторону як мінімум. При максимальному збільшенні.
Питання. Чому так, Денні?
Д-р Азменіон. Ну, можливо, ви у цей час будете далеко від Сонця, десь біля наднової Тіхо чи, скажімо, у Крабоподібній туманності — тій, котра залишилася від наднової 1054 у сузір’ї Тельця. Не виключено, вам поталанить зазняти, який вигляд мала котрась із зірок ще до того, як вибухнула. Це мусить коштувати, ну-у, десь п’ятдесят чи сто тисяч.
— Десять хвилин тому мені зателефонували по п’єзофону. Господи! Це був найгірший, найпаршивіший політ і все, що я отримала — це вартість однієї зеленої фішки у казино.
Потім Клара глянула на мою сорочку і сказала трохи спокійніше:
— Ну, Робе, ти не винен, але Близнюки ніколи не зважують ситуацію. Я мала це врахувати. Зараз я постараюся знайти тобі чистий одяг.
Я погодився, але таки не залишився. Я зібрав своє збіжжячко, пішов до ліфтової шахти, здав речі в реєстраційному бюро, зареєструвався на поселення до своєї кімнати і подзвонив з їхнього п’єзофона. Коли Клара заговорила про Дена, я згадав, що хотів зробити.
Мєчніков побурчав, але все ж погодився зустрітися зі мною у навчальній аудиторії. Звичайно, я прийшов перший. Він забіг, зупинився у дверях, роззирнувся та промовив:
— Де… як там її?
— Клара Мойнлін. Вона у своїй кімнаті.
Акуратно, щоправда, підступно. Ідеальна відповідь.
— Гммм…
Він провів вказівним пальцем по кожній бакенбарді й зупинився під підборіддям.
— Ну?
Він повів мене, говорячи через плече:
— Насправді, вона б зрозуміла більше, аніж ти.
— Гадаю, що так, Дене.
— Гмм.
Мєчніков застиг біля пагорка на підлозі, який слугував входом до одного з навчальних кораблів, потім стенув плечима, відчинив шлюз і поліз донизу.
Лізучи за ним, я подумав, що Мєчніков був надзвичайно відкритим та щедрим. Він згорбився біля панелі вибору курсу, налаштовуючи цифри. Ден тримав портативний цифровий індикатор, з’єднаний з каналом передачі даних головної комп’ютерної системи Корпорації; я знав, що він вводив котрісь із заданих налаштувань, тому й зовсім не здивувався, коли майже одразу спалахнули потрібні кольори. Ден крутив регулятор ручного налаштування й чекав, озираючись на мене, доки уся панель не засвітилась яскраво-рожевим.
— Чудово, — сказав він. — Гарні, чіткі налаштування. Тепер дивися на нижню частину спектра.
Справа був менший ряд веселкових кольорів. Барви постійно мінились, окрім випадкових яскравих і чорних рядів. Вони мали вигляд точнісінько як те, що астрономи називали «Фраунгоферові лінії», коли єдиним способом дослідити зірку чи планету був спектроскоп. Але це були не вони. Фраунгоферові лінії показують, які елементи наявні у джерелі радіації (чи в чомусь, що розташоване між джерелом радіації і вами). Що показувало тут — міг знати лише Господь Бог (ну й, можливо, Мєчніков).
Ден майже усміхався й був незвичайно балакучим.
— Бачиш те скупчення трьох темних ліній на блакитному тлі? — запитав він. — Здається, вони мають стосунок до безпеки місії. Принаймні комп’ютерна табуляграма показує, що коли на ній шість і більше скупчень, це означає: зореліт не повернеться.
Він повністю заполонив мою увагу.
— Нехай їм біс, — сказав я, міркуючи про те, як багато людей загинуло, бо не знали цього.
— Чому нас цього не навчали?
Ден терпляче (як на нього) відповів:
— Броудгеде, не будь таким йолопом. Це все цілковито нова інформація, більшість із якої — здогади. До того ж, співвідношення між кількістю рядків (якщо менше від шести) та рівнем небезпеки не таке вже й чітке. Тобто, якщо ти вважаєш, що можна додати один рядок для додаткової небезпеки, то помиляєшся. Можна сподіватися, що налаштування із п’ятьма скупченнями означають коефіцієнт суттєвих втрат, а якщо скупчень немає взагалі, то втрат теж не буде. Утім, це не так. Найкращий показник безпеки — одне-два скупчення. Три скупчення — теж непогано, але є деякі втрати. Якщо скупчень не було загалом, то кількість втрат така сама, як і при трьох.
Уперше за весь час я подумав, що науковці Корпорації одержують свою платню не задарма.