Д-р Азменіон. Тепер у нас є зірка, яка використала все своє пальне і починає згасати, тобто вона починає стискатися. Ось так це відбувається: об’єкт із масою та об’ємом як у Сонця стискається до кульки діаметром приблизно в десять кілометрів. Вона дуже щільна. Якби, Сьюзі, твій ніс складався з матеріалу нейтронної зірки, він важив би більше, аніж уся Брама.
Питання. Може, більше, ніж ви, Юрію?
Д-р Азменіон. Ніяких жартів під час заняття. Викладачі — доволі вразливий народ. Утім, добре. Результати ретельних досліджень нейтронної зірки коштуватимуть чимало, але я не раджу висаджувати туди посадковий модуль. Навіть у повністю броньованому п’ятимісному кораблі не слід підлітати ближче, аніж на десяту астрономічної одиниці. І будьте обережні: ви можете наблизитись, але гравітаційний зсув може виявитися небезпечним. Бачите, це фактично точковий випромінювач. Там найвищий гравітаційний градієнт, якщо не брати до уваги чорні діри. Крий Боже опинитися коло такої.
Тяжко викинути з голови таку цифру, як 5 850 000 доларів (без урахування відсотків), коли міркуєш ось над чим: якби був розсудливіший у виборі подружок, то вже мав би цю суму у власній кишені, вважай, шість мільйонів доларів. У своєму віці й при такому стані здоров’я я міг би купити Повну Медицину за половину тієї суми. Це включало обстеження, лікування, пересадку тканин та органів упродовж цілого життя і дозволяло прожити, як мінімум, на 50 років довше. На інші три мільйони я міг придбати кілька будинків, зробити кар’єру викладача (успішний проспектор був би поза конкуренцією), стабільний дохід від реклами на п’єзобаченні. А ще жінки, їжа, машини, подорожі, жінки, слава, жінки… Знову ж таки, ще були б відсотки. Їх давали за що завгодно залежно від того, що науковці зможуть зробити за допомогою тих інструментів. Знахідка Шері сягала мети, з якою побудовано Браму. Це був саме той журавель у небі.
Через годину я дістався шпиталю, пройшовши три сегменти тунелю та спустившись на п’ять рівнів по ліфтовій шахті. Я постійно змінював думку і повертався.
Коли я нарешті позбувся заздрощів (чи, принаймні, поховав їх там, де вони не мусили проявитися) і підійшов до реєстратури, Шері усе ще спала.
— Можеш увійти, — сказав медбрат у палаті.
— Я не хочу її будити.
— Гадаю, в тебе й не вийде, — сказав він. — І, звичайно, пробувати теж не слід. Але відвідування дозволені.
Вона лежала на нижньому з трьох ліжок у дванадцятимісній палаті. Три-чотири ліжка були зайняті, два — запнуті ізоляційними завісками з молочного пластику, крізь які можна було помітити лише невиразні контури. Я не знав, хто там був. Шері мирно відпочивала із заплющеними очима, поклавши руку під голову, а своє велике підборіддя з ямкою — на зап’ясток. Її напарники лежали у цій-таки палаті: перший спав, а другий сидів під голограмою кілець Сатурна. Я бачив його кілька разів. Здається, він десь із Куби чи з Венесуели або щось на кшталт того араба з Нью-Джерсі. Єдине, що я пам’ятав: його звали Менні. Ми трохи погомоніли і він пообіцяв, що скаже Шері, що я приходив. Я залишив палату і подався випити філіжанку кави у буфеті, роздумуючи над їхнім польотом.
Вони долетіли до малесенької холодної планети далеко від помаранчево-червоної розжеврілої зірки K-6. Менні твердив, що вони вагалися, чи загалом варто туди висаджуватися. Пристрої зафіксували невелике випромінювання металу гічі; його джерело здебільшого було під покривом вуглекислого снігу. Менні залишився на орбіті. Шері та троє інших членів екіпажу, висадившись, знайшли копальню гічі, заледве відкрили її, але вона була порожньою. Потім вони пішли за іншим слідом і відшукали посадковий модуль. Довелося підірвати його, щоб відчинити. Унаслідок вибуху скафандри двох проспекторів були пошкоджені — на мою думку, через те, що вони опинилися занадто близько до епіцентра вибуху. Коли астронавти зрозуміли, що у них проблема, було вже пізно: вони замерзли. Шері та інші члени екіпажу намагалися затягнути їх назад до посадкового модуля; напевне, вони постійно перебували у зневірі, їх охопив жах, тому зрештою й відмовилися від цієї затії. Інший проспектор зробив ще одну вилазку до занедбаного посадкового модуля, знайшов там комплект інструментів. Йому вдалося забрати його до їхнього посадкового модуля. Екіпаж полетів звідти, залишивши на планеті два замерзлі трупи. Але вони зоставалися там занадто довго, тож коли прибули до Брами, були геть-чисто виснажені. Менні не пам’ятав чітко, що трапилося потім, але мандрівники точно забули забезпечити себе необхідним запасом повітря, тому його втрати були досить великими; дорогою назад їм забракло кисню. Інший чоловік був іще в гіршому стані, аніж Шері. Ймовірно, він дістав часткове ураження мозку і, скоріш за все, його частка у розмірі 5 850 000 доларів йому не особливо пригодиться. Утім, як мені сказали, коли Шері оклигає від фізичного виснаження, з нею все буде гаразд.
Я заздрив не їхній подорожі, а лише результатам. Підвівшись, я замовив ще одну філіжанку кави і вийшов з нею до коридору, де під плющем стояло кілька лавочок. У мене з’явилося відчуття, ніби мені щось муляє через цю подорож, яка дійсно була однією з найбільших перемог за всю історію Брами…
Я вилив каву до утилізаційного отвору, вийшов із буфету і рушив до аудиторії. Вона розташовувалась у хвилині ходи й там нікого більше не було. Це добре, бо я не хотів ні з ким говорити про те, що сталося зі мною. Я натиснув кнопку внутрішнього зв’язку на п’єзофоні та знайшов налаштування для рейсу Шері; звичайно, вони вже були в публічному доступі. Потім я пішов до навчальної капсули. Мені знову пощастило, бо нікого не було, і ввів дані на селекторі курсу. Певна річ, одразу з’явилися гарні кольори, а коли я покрутив регулятор ручного налаштування, вся панель засвітилась яскравим рожевим світлом, за винятком веселкових кольорів збоку.
У блакитній частині спектра була лиш одна темна лінія.
«Ну, — подумав я. — провалилася теорія Мєчнікова про дані безпеки». Вони втратили сорок відсотків екіпажу в тому рейсі. На мій погляд, це досить небезпечно, але, як твердить Мєчніков, найстрахітливіші місії були позначені шістьма-сімома скупченнями.
Як щодо жовтих скупчень?
Мєчніков править, що чим більше жовтих скупчень, тим вищою буде фінансова винагорода за політ. Одначе в цьому випадку взагалі не виявилось яскравих жовтих скупчень. Натомість були дві чорні лінії спектра поглинання, і все.
Вимкнувши селектор, я відкинувся на стільці. Світила науки знову зчинили бучу за онучу: те, що вони розтлумачили як показник безпеки, насправді не захищало вас; те, що вони трактували як потенційно гарний результат, оприявнилось аж через рік, коли члени першого екіпажу дійсно розбагатіли.
Усе почалося спочатку. Знову страшно.
Наступні кілька днів я замкнувся в собі.
Протяжність тунелів Брами сягає вісімсот кілометрів. Ніколи не сказав би, що стільки тунелів уміститься в невеликий камінчик діаметром 10 кілометрів. Ба навіть так, Брама на два відсотки складається з повітря, решта — стіни. Я дослідив більшість цього вісімсоткілометрового простору.
Я не обірвав усі зв’язки з людьми, а просто їх уникав. Іноді я бачився із Кларою, тинявся з Шикі, коли він не працював, хоча він швидко втомлювався. Подекуди я гуляв сам-один, інколи — з випадковими приятелями або з групою туристів. Екскурсоводи знали мене і не заперечували (я ж був у рейсі, хоча ніколи не носив браслета), поки до них не дійшло, що я сам планую стати екскурсоводом. Тоді вони стали менш приязними до мене.
Це правда. Я дійсно міркував над цим. Рано чи пізно мені треба знайти роботу. Мені слід або вирушати в рейс, або повертатися додому, а якщо відмовлюся від обох цих лячних варіантів, то доведеться заробляти достатньо, щоб нікуди не їхати.