Потім я вирішив випробувати долю і пішов на нашу прощальну вечірку. Шикі напевне там буде, але навідаються й інші.
Я виявився правий. Також там була Луїза Форенд. До речі, вона опинилась у центрі уваги, а я навіть не знав, що вона повернулася.
Вона побачила мене і помахала рукою.
— Робе, я розбагатіла! Випий за мій кошт!
Хтось тицьнув мені склянку в одну руку і косяк у другу. Перед тим як затягнутись, я запитав Луїзу, що вона знайшла.
— Зброю, Робе! Сотні чудових зразків зброї гічі! Сесс твердить, що це обійдеться не менш, аніж у п’ять мільйонів доларів без урахування відсотків… якщо хтось знайде взірці такої самої зброї.
Я видихнув дим і заглушив смак ковтком самограю.
— Яку зброю?
— Схожа на портативні пристрої для копання тунелів. Можуть просвердлити дірку в будь-чому. Ми втратили Сару Беллу-Фанту під час висадки; вона випадково просвердлила дірку у скафандрі. А ми з Тімом розділили її частку і вийшло два з половиною мільйона доларів кожному.
— Вітаю, — сказав я. Гадаю, новий спосіб убивати одне одного — це останнє, чого потребує людство. Я шукав атмосферу моральної вищості, бо потребував її, оскільки, коли обернувся, то побачив Шикі, який висів у повітрі й дивився на мене.
— Хочеш затягнутися? — запитав я, простягаючи йому косяк. Він похитав головою.
Я сказав:
— Шикі, я такого не вирішував. Я сказав їм… я не говорив їм, щоб вони не брали тебе.
— А ти говорив їм, щоб вони взяли мене?
— Це не в моїй компетенції, — відповів я. — О, послухай! — додав я, раптом знайшовши вихід. — Оскільки Луїзі пощастило, то Сесс, напевно, не захоче летіти. Чому б тобі не посісти його місце?
Шикі відлетів назад, дивлячись на мене, але вираз його обличчя змінився.
— Ти хіба не знав? — запитав він. — Так, Сесс передумав летіти, але його замінили.
— Ким?
— Особою, яка позаду, — сказав Шикі та відвернувся. Клара витріщалася на мене зі склянкою в руці й з незрозумілим виразом обличчя.
— Робе, здоров був, — промовила Клара.
Я підготувався до вечірки, перехиливши кілька чарчин у буфеті; я був на дев’яносто відсотків п’яний і на десять відсотків під кайфом, але коли глянув на Клару, усе враз вивітрилось. Я поставив склянку, передав косяк комусь іншому, взяв її за руку і витяг до тунелю.
— Кларо, — запитав я. — Ти отримала мої листи?
Вона здивовано глянула на мене.
— Листи? — Клара похитала головою. — Гадаю, ти надсилав їх на Венеру? Я так і не долетіла туди. Я стикувалася для польоту площиною екліптики, а відтак передумала й повернулася на орбітальний літальний апарат.
— Кларо…
— Робе… — передражнила Клара мене, вишкірившись. Це звучало не дуже весело, оскільки, коли вона усміхнулася, я побачив, що їй бракує зуба; його вибив я. — То що ж ще мусимо сказати одне одному?
Я обійняв Клару.
— Я можу сказати, що кохаю тебе, хочу перепросити, одружитися, жити разом з тобою, народити дітей і…
— Господи, Робе, — мовила вона, відтручуючи мене, але досить м’яко, — коли ти щось кажеш, то забагато говориш. Не треба. Це почекає.
— Проте, я чекав кілька місяців!
Клара засміялася.
— Робе, не роби дурниць. Сьогодні не той день, щоб Стрільці ухвалювали рішення, особливо з любовних питань. Поговорімо іншим разом.
— Лайно! Слухай, я більше не вірю в ці штуки!
— А я вірю, Робе.
Раптом мене осяйнуло.
— О! Я впевнений, що можу з кимось помінятися в першому кораблі! Або, зачекай, Сьюзі може помінятися з тобою…
Клара похитала головою, досі осміхаючись.
— Не думаю, що Сьюзі цього захоче, — сказала вона. — Тим паче, я й так із боєм домоглася дозволу помінятися із Сессом. Вони не будуть знову змінювати все в останню мить.
— Мені байдуже, Кларо!
— Робе, — попросила вона, — не підганяй мене. Я багато думала про нас із тобою і гадаю, що нам є заради чого рухатися далі. Та ще нічого достеменно не вирішила і не хочу, щоб мене підганяли.
— Але, Кларо…
— Залишмо усе як є, Робе. Я буду в першому п’ятимісному кораблі, а ти у другому.
ЗВІТ ПРО РЕЙС
Корабель 3-184, рейс O19D14O. Екіпаж: С. Котсіс, A. Маккарті, К. Мецуоко.
Час у дорозі до пункту призначення: 615 днів 9 годин. Звіти екіпажу про пункт призначення відсутні. Дані сферичного сканування про пункт призначення неповні. Ознак, які можна б ідентифікувати, немає.
Короткий опис відсутній.
Витяг із журналу: «Триває 281-й день польоту. Жереб випав на Мецуоко, і він покінчив життя самогубством. Алісія добровільно вкоротила собі віку через 40 днів. Корабель іще не досяг повороту, тому все даремно. Залишків провізії недостатньо, щоб урятувати мене, навіть якщо я включу Алісію та Кенні до свого раціону (вони цілі, лежать у морозильній камері). Тому я перемикаю корабель ув автоматичний режим і приймаю таблетки. Ми всі залишили листи. Відправте їх на адресу, якщо цей клятий корабель колись повернеться».
У відділі планування рейсів внесли пропозицію відрядити за цим-таки курсом п’ятимісний корабель із подвійним раціоном забезпечення життєдіяльності та екіпажем, який складатиметься з однієї людини, щоб він завершив рейс і успішно повернувся. Цю пропозицію відкладено через низьку пріоритетність: від повторного рейсу не очікувалося прямої вигоди.
— Дістанемося пункту призначення і поговоримо, а може, поміняюся з кимось, коли повертатимемося назад. А доти матимемо нагоду подумати над тим, чого ми дійсно хочемо.
Я лише повторював два слова:
— Але, Кларо…
Вона поцілувала мене і відштовхнула.
— Робе, — сказала Клара, — не поспішай так. У нас купа часу.
Розділ 27
— Зіґфріде, скажи мені ось що, — питаю я, — наскільки я нервовий?
Цього разу він являє собою голограму із зображенням Фройда. Справжній віденський погляд без тіні доброзичливості. Одначе Зіґфрід говорить лагідним сумним баритоном:
— Якщо ти про дані з моїх давачів, Робе, то, так, зараз ти досить схвильований.
— Я так і думав, — сказав я, перевертаючись на килимку.
— Можеш пояснити чому?
— Ні!
Я весь тиждень займався сексом із Дорін та Сонею і ридав у душí, мені жахливо пощастило в азартних іграх, я взяв участь у турнірі з бриджу, але дорогою назад був геть зневірений. Я почувався як іграшка йо-йо.