Управитель, кланяючись, віддалився, а купчиха-чаклунка любо мені посміхнулась і, вибачаючись, пробурмотіла:
— Ах, мій пане, все справи та справи…
І манірна бесіда тривала, ніби нічого й не сталося.
Ларт почав виявляти нетерпіння — штурхати мене в спину кісточками пальців і ледь чутно сичати:
— Книга! Книга!
Я дочекався моменту, коли купчисі знадобилося набрати повітря для наступної тиради, і швидко вставив у паузу:
— О міледі, не тільки ваші знання, але й деякі коштовні речі, що належать вам, відомі далеко за межами…
Вона самовдоволено посміхнулася:
— Справді, настав час показати вам дещо…
Вона витягла шию і тричі мелодійно погукала:
— Кошмаре! Кошмаре! Кошмаре!
Я не встиг зметикувати, що її так нажахало, але цієї миті двері відчинилися, і спершу здалося, що ніхто не ввійшов — але це тільки з першого погляду, тому що насправді таки ввійшов неймовірних розмірів чорний котисько з золотим ланцюжком на шиї.
— Кошмаре, друже мій, підійдіть, познайомтеся з нашим гостем, магом Дамиром! — солодким голосом звернулася купчиха до кота.
Кіт скосив на мене сите жовтаве око. Ларт так ущипнув мене за спину, що я підскочив:
— Е-е-е… мені дуже приємно, власне, я мав на увазі…
— Кошмар відає таємниці буття, — не слухаючи мене, правила своєї купчиха, — він володіє даром зазирати в майбутнє…
Кіт потерся об мої коліна, потім об ноги Ларта. Я чув, як Ларт заскреготів зубами, і поквапливо перебив:
— Однак, міледі, хоча слава чарівного кота й гримить за межами…
Ларт притишено завив. Я перелякано озирнувся й побачив, що Кошмар вчепився у камзол на його плечі всіма шістнадцятьма пазурами. Легіар струснув рукою — кіт важко зіскочив на підлогу й глянув на Ларта з холодним презирством.
Купчиха скам’яніла обличчям:
— Ваш слуга недостатньо вимуштруваний, — сказала вона крижаним тоном. — Його щастя, що Кошмар мудрий і лагідний…
Підтверджуючи свою мудрість і лагідність, кіт задер задню лапу й заходився викусувати в себе під хвостом.
— Цей лакей недавно в мене на службі, — сказав я, щоб залагодити непорозуміння. Купчиха тим часом поманила Ларта пальцем:
— Ходи-но сюди, шахраю…
Легіарові нічого не залишалося — він підійшов. Купчиха довго його розглядала, потім докірдиво звернулася до мене:
— Невже ви не могли знайти кращого лакея? У цього неприємна пика, до того ж він, напевно, краде у вас різні дрібнички.
Ларт стояв до мене спиною, і я, на жаль, не бачив виразу його обличчя.
Тим часом дама скінчила вивчення Ларта і, вочевидь ним не задоволена, махнула рукою, вказуючи кудись углиб кімнати:
— Подай-но краще плед, чого стовбичиш?… Ондечки він, на кріслі…
Легіар скоса глянув на мене і вирушив по плед. Я ніколи не бачив, щоб Ларт подавав і прислуговував, і це видовище несподівано мені сподобалося.
— Неробство розбещує слуг, — повчально мовила купчиха. Кошмар видерся до неї на коліна й оглушливо заворкотів.
Ларт негнучкою рукою простяг плед купчисі, але вона насупилася і не доторкнулась до нього:
— Хто так подає, дурню? Гадаєш, так і ходитимеш перевальцем, неначе на бульварі? Віднеси назад і потім подай знову, як годиться!
Зависла мовчанка. Я завмер у чеканні. Легіар мить постояв, потім повернувся на висхідну позицію.
Отут я й відчув солодкий смак помсти. Мені згадалися всі халепи, в які я втрапляв останнім часом, вечеря у ратуші, дівчина Мірена й разкиданий по підлозі пасьянс. Я відчув нестерпне бажання хоча б мить побути паном Ларта-слуги. Хоча б єдину мить!
Легіар тим часом пройшовся по колу й роздратовано тицьнув плед просто під ніс купчисі. Та знову насупилася, ще більш невдоволена:
— Хто тебе вчив, негіднику? Що ти мені його тицяєш, замість того, щоб подати з поклоном? Ще раз!
Ларт глянув на мене — але я завбачливо відвернувся, начебто мене це все нітрохи не стосувалося. Ларт почав свій шлях спочатку, а я зітхнув і сказав недбало — присягаюся, біс мене смикнув за язика:
— Дякую, міледі, що ви люб’язно допомагаєте мені вишколити слугу.
Ларт видав дивний звук — ніби рипіння. Мабуть, заскреготів зубами. Купчиха милостиво мені кивнула, а Легіар раптом галантно схилився у глибокому поклоні й простяг їй той клятий плед.
— Оце вже інша річ, — вдоволено зауважила купчиха.
І тут я злякався. О Небо, знаючи Лартову гордість і мстивість, можна тепер очікувати, що він ніколи, ніколи, ніколи не пробачить мені тієї хвилинної слабкості, того бажання його принизити!
Тим часом Ларт смиренно зайняв своє місце в мене за спиною. Його смиренність здавалася мені лиховісною, я волів би, щоб він щипав мене до кісток.