… той абориген нам непотрібний!..
Як тепер Сем картав себе, що довірився детективові. Він же знав, що білі люди підступні, до того ж, поруч завжди був такий негативний приклад Ероута…
Від хвилювання нирки знову заспазмували, самовільно, без застережень м’язів випускаючи краплинами сечу.
— Потерпи до завтра, — гугнявив п’яним язиком Камінскі.
— Окей! — заскрипів маленький ослінчик, на якому сидів Ероут. — Я знаю, де він ховає гроші від Даві, кві-і-і-ік….
При цьому Ероут засміявся гидким, з самого зловонного тельбуха, белькотним сміхом. Сем чув такий, коли голландець хизувався, як він холоднокровно встромив Тітового кріса в груди Хаббіда. Бо той став йому непотрібний! А тепер надходить черга Сема…
ЗАВТРА…
Сем ще довго тупцювався біля дверей, принюхувався до них, але нічого цікавого більше не почув. І коли в кімнаті засовалися стільці, Сем у два стрибки опинився у комірчині з усіляким господарським мотлохом. Там нарешті випустив рештки сечі у якийсь слоїк, автоматично видобув з правої кишені широких шорт пляшечку і проковтнув одну пігулку, решту заховав назад. Крутив пальцями флакончик у кишені і дивився крізь просверлені у дверях дірочки.
Спочатку до дверей запопадливо підбіг Бінгасар із своїм помічником і під руки вивели з номера п’яного до нестями Камінскі.
— Ще пляшку віскі в номер! — горланив навздогін Ероут.
— Дайте йому спокій! — белькотів Камінскі. — Не турбуйте, нехай проспиться. Завт-ра у нас з ним зустріч.
— Нехай собі хропе, кому він потрібний, — крізь зуби цідив Бінгасар, з усіх сил намагаючись підтримати безвольне тіло детектива.
— Цей вже відрубався, той теж ось-ось звалиться з ослінчика, — догідливо вторив прислужник.
Елтон Камінскі вів себе покірно, як в’ялений тунець, теліпався з опущеною головою між двома чоловіками.
… десь далеко гавкали пси і Сем розумів, що вони не підпускають чужого, бо ЗАХИЩАЮТЬ СВОЄ. Настав час і йому стати насторожі власного фетишу!
… я знаю, де він ховає гроші від Даві…
… Так-так, той абориген нам непотрібний…
Завтра українка потрапить до рук Даві і Сем стане НАРЕШТІ оракайя, якщо…
ЗАРАЗ ЗРОБИТЬ НЕОБХІДНИЙ КРОК!
Сем непомітно прослизнув коридором до кімнати Ероута і зовсім нечутно зайшов усередину. Той сидів на ослінчику біля низенького столика і виціджував у присадкувату склянку залишки віскі. Трусив квадратною пляшкою, повертав її і так, і сяк, але не міг видушити і краплини, — пляшка була порожньою.
Почувши, як скрипнула підлога, Ероут ліниво повернув голову, викарячився на Сема і втупився крізь нього п’яними очима.
— Це я, Сем, — зам’явся малаєць.
— А, це ти, цуценя, — відвернувся Ероут, пожбурив порожню пляшку під стіл і поліз до кишені.
— На, візьми гроші і принеси мені ще пляшку. Чуєш, цуценя!
Сем вишкірив зуби, у нього всередині завурчало.
… я знаю, де він ховає гроші від Даві…
… так-так, той абриген нам непотрібний…
Ероут зашпортався, не попадаючи рукою куди слід, а коли, нарешті, п’ятірня просунулася у напнутий під товстими стегнами проріз внутрішньої кишені та ніяк не хотіла рухатися, бо тепер у ній затиснуто в кулак гроші і вона стала круглою, як довбня, Сем стрибнув…
Так, як це робить скажений пес, кидаючись на приречену жертву. обхопив шию Ероута ззаду і почав з усієї сили стискати. Однак голландець вперся в підлогу і збирався підвестися з ослінчика разом з Семом на спині. І тоді Сем різко підставив праве коліно під ключиці, по центру хребта, та знайшовши точку опори, рвонув з усієї сили підборіддя Ероута до себе. Під руками щось сухо тріснуло. Він чекав цю команду, яка вистрілювала так само у його мозку, закликаючи до дії, а тепер цей сухий тріск сказав: окей, Семе, ти молодчина, більше тобі немає кого боятися, бо ніхто не знає, де ти ховаєш гроші від Даві.
Ероут із зламаним карком відразу обм’як і розлізло сповз на підлогу.
11
Це була остання ніч у бунгало. Хто знає, що попереду, коли випаде знову побути насамоті і ось так, як зараз, лежати, міцно притулившись один до одного. У такі хвилини Марта чулася дужою, мудрою по одній причині — в ній мілліардами невидимих ниток проростав її Майкл. Вона ще ніколи не відчувала і не мала такого всеохоплюючого раювання. Ніколи такий безмежний веселковий світ не звужувався до розмірів бунгало, в якому щодня, щоночі вибухало стільки сонць!