Десь на орбіті іншої планети, до якої ніхто навіть не збирається податися, бо там незатишно і почуваєшся злодієм, там віють вітри, перегортають попіл, з-під якого ледве-ледве проглядаються Іванові очі. Марта тепер сміливо може дивитися в них і байдуже, навіть зверхньо знизувати плечима: їй краденого не потрібно, у неї Є її щастя, ціле, не надкушене крадькома. Коли, бувало, хотіла милуватися сонцем, що сходило в душі, Іван накидав на нього темну хустку, аби ніхто не побачив окраєць украденого щастя. Чи тьохкало серце, коли думала про це? Тепер згадка про Івана озивалася звичайним електричним дзвінком, що висить на вхідних дверях кожної квартири. І не переймаєшся, що натиснувши гудзик з пронизливим дзвінком, не почуєш за дверима кроків. Там уже ніхто не живе…
Іноді робилося не по собі, коли думала про те, чи познайомилася б з Майклом, якби нормально долетіла до Мельбурна.
— Майкле, — дмухала в його заплющені очі, — скажи-но мені, ти б зі мною познайомився, якби не сталася ота навала і ми нормально долетіли до Мельбурна?
Майкл не розплющував очей. І Марта, навіть не сподіваючись на швидку відповідь, проводила пальцем по густій щетині брів, рівному носу, вустам з по-дитячому припіднятою верхньою губою. Щойно Марта дійшла пальцем до його вуст, як він відразу упіймав її за палець рівними, білими зубами. Майкл не палив, зате полюбляв жуйку із запахом кориці.
Він видобував її з кишені і завжди пропонував Марті маленькі червонясті зубочки. Але чомусь Марті вони не смакували, поки що вона дослідила, що це було едине, на що мали різні смаки.
Майкл поцілував її палець, котрий відразу помандрував далі, до роздвоєного з впадинкою підборіддя.
— Говори!
— Я такий класний контракт підписав, — так і не розплющував очей Майкл, — що шеф відразу б підвищив мені платню. Я тоді тільки про нових наших банківських клієнтів і думав… Правда, звернув увагу на чарівну панну з темнофіалковими очима. Правильніше, я спочатку побачив твої очі. Веселі. Знаєш, Марто, у моєї матері теж були темнофіалкові очі, але сумні.
Колись він розповість Марті про свою матір, але зараз готується сказати інше, і якщо бідверто, то трохи побоюється, що може почути на свою пропозицію занадто розсудливу відмову, на яку через залізні докази змушений буде погодитись. А йому так хочеться почути ствердну відповідь! Скільки збирався сказати, а два тижні минули так швидко, що не встиг зробити цього. Для нього час взагалі став відносним поняттям. Конкретність його виміру перестала відігравати бодай яку роль. А був ніч і день, сонце і вітер, злива і спека. Була, є і БУДЕ ЗАВЖДИ ПОРУЧ Марта. Це була його мрія! Про це збирався сказати…
Майкл полюбив їсти те, що готувала Марта. Ніколи, крім дитинства, він не бачив, як поводяться жінки на кухні. Його дівчата не виявляли бажання вовтузитись із приготуванням і віддавали перевагу магазинним харчам, які розігрівалися за лічені секунди в мікрохвильовій пічці і усі мали однаковісінький — ніякий смак.
А Марта, навпаки, не любила півфабрикатів у розцяцькованих упаковках. Вона навіть купила собі великого плетеного кошика, частенько удвох вони ходили на базар і тоді Майкл, несучи за Мартою наповнений кошик, мало не на весь базар вигукував по-українськи: «Забула купити капусту. Невже не зробиш го-луб-ців?»
Марта вчила його розмовляти українською. І два тижні не минули марно. Коли прокидався, вітався з Мартою:
— Доб-ро-го ран-ку! Хочу їсти!
А після сніданку завжди казав:
— Дя-ку-ю! Дуже смачно, кохана!
Вчора зранку Майкл змолов тарілку холодного пісного борщу, не дивлячись на протести Марти (яка залишила борщ на обід, бо раціонально розраховувала кожну витрачену копійку), примружив очі і чітко видав:
— Від твій борщ я маю кайф.
Та Марту від однієї згадки про їжу знову занудило.
— Навчила на свою голову, — подавила нудотний клубок, що підкочувався до горла.
Вчора вони купили квитки на літак до Медана. Ціни на них були такими високими, що Марта аж злякалася і запропонувала йти пішки.
— Ні! — заперечив Майкл. — Завдяки тобі ми трохи зекономили на їжі і тепер у мене вистачить грошей ще й на сюрприз.
— Який?
— Потерпи трохи.
Але Марта вже вистрибувала навколо, шарпала Майкла з усіх боків і випитувала:
— Ну, хоча б одним словом натякни!
Майкл заховав куплені квитки до кишені і знову пожалкував, що десь зник його пояс-гаманець. Але гаманець був порожнім і Майкл змирився з такою втратою.