… хар-р-р-іс-с-ссс, — загальмувало таксі за вказаною адресою і Камінскі, похитуючись, загикувато подякував водієві, продовжуючи удавати п’яничку. Той навіть не захотів слухати пусте базікання і чимдуж рвонув з місця.
… р-р-р-ісс-ссс…
— Переходимо до другої дії нашого плану, — похитуючись з носка на п’ятку, до скрипу у лакованих черевиках, проказав детектив. — Гра у карти закінчилася, сподіваюсь, не на користь любителя антикваріату.
Знову головна скрипка переходила в його руки, хоча він так не любить цей інструмент, надривне скімлення шкребе по живому, від цього Елтон робиться незібраним і трішечки сентиментальним.
Друга дія — Майкл Харріс, найсуттєвіша перешкода у його плані.
Камінскі знав, що хлопець не відпустить від себе дівчину по тій простій причині, що кохає її. І такі почуття, з усього видно, у них взаємні. Але до емоцій Елтону байдуже, це не його справа. І оті п’ятнадцять днів, котрі голландець (перепрошую, нині покійний Ероутп) провів у постійній пиятиці і бездіяльності, повністю покладаючись на Сема, Камінскі не просидів задарма. По маковій зернині складав докупи те, що у вирішальний момент могло стати детонатором. Це непогано, що абориген так прислужився йому, позбавивши зайвих клопотів, — він сконцентрувався на найважливішому, розставляючи правильно і логічно усі крапки, аби догодити Ель Даві. І ті дрібнички, які назбирав на узбережжі у затишному гніздечку закоханих, поки Сем слідкував за ними деінде, і які лежать у поліетиленовому мішечку та зберігають відбитки пальців Харріса, тепер тягнуть на багато. Ними Камінскі збирається підписати смертний вирок юристу мельбурнського банку. Детектив зібрав досьє на Харріса і знав, що голими руками його не взяти, хлопець має недурну голову на плечах і ніколи в жодних прецедентах не помічений. Але, здається, йому це вдалося…
З шуфляди приліжкової тумбочки видобув мішечок, в якому лежали два предмети, які і повинні стати прямими речовими доказами. Перший — металевий гудзик з вибитою по колу назвою фірми «EDEN». Його Камінскі відкрутив, не зрізав, що було б набагато швидше, а саме відкрутив так, щоб до ниток причепився шматочок тканини. Він відкрутив останній знизу гудзик, відсутності якого не помічають,» так як заправляють сорочку під пасок. Це була дорога біла сорочка, котру випрала українка і повісила сушитися. Сорочка коштувала сімдесят баксів, її куплено у фірмовому магазині Мельбурна з такою ж райською назвою «EDEN». Крім того, Камінскі перевірив, що таких сорочок у Танджунау не продавали навіть у престижних магазинах.
Другим речовим доказом проти Харріса мав стати його пояс-гаманець, куди Камінскі поклав цілком випадково побачену квитанцію поштового переказу на прізвище Харріса, надіслану майже місяць тому до лікарні Ентанго. Зім’ятий бланк на 500 австралійських доларів він витяг з кошика для сміття, коли в бунгало не було нікого. Тоді ж поцупив і пояс, спокусившися назвою фірми «EDEN», бо це так пасувало до гудзика і аж занадто засвідчувало приналежність одній особі. Що більше, це відповідало соціальному становищу респектабельного юриста. Крім того, такий чоловічий аксесуар не експортувався за межі Австралії, бо теж належав до малих партій товару. І хоча у гаманці було порожньо, детектив виміняв кілька австралійських двадцяток і поклав їх до квитанції.
Камінскі хотів прийняти душ, але попри своє бажання змушений відмовитися від такої розкоші: не може дозволити витрачати зайвих десять хвилин. Змінив сорочку на стару футболку, зверху накинув легку маринарку, незмінний атрибут місцевих ловеласів, засукав рукави. Нап’яв перуку із снопом чорного волосся, начепив сонцезахисні окуляри. До внутрішньої кишені поклав поліетиленовий мішок з речовими доказами і пару тонких вовняних рукавичок. Лише тоді вийшов з будинку.
За рогом упіймав таксі і попросив водія зупинитися за квартал до передмістя, в якому нидів готель Бінгасара.
Біля обшарпаної нічліжки у цій порі вже товклося кілька повій з розмальованими під європейський стиль малайськими вилицюватими обличчями, у білявих перуках, од яких несло дешевою туалетною водою. Елтон довго не придивлявся до вуличних хвойд, обняв найогряднішу і промуркотів заманливо:
— Підемо?
— Якщо у тебе є гроші, я твоя, — прохрипіла повія, обдаючи Елтона приторними парфумами, од яких відразу занудило. Камінскі пошарудів під її носом банкнотою і молодиця, збуджено пискнувши, змінила тембр голосу. Тепер вона муркотіла, облизуючи вухо грошовитого клієнта: