Смертний вирок Харрісу було забезпечено!
За лічені секунди Елтон уже сидів у фотелі біля сплячої повії. Вона хропіла, іноді оскверняючи повітря смородом, від чого Елтон бридливо здригався. Він акуратно зняв і-запакував у мішечок рукавички, заховав їх до кишені маринарки і тільки тоді запалив цигарку.
На цьому друга дія його плану завершувалася під супровід хропіння дешевої хвойди. Він знешкодив останню перешкоду, бо хіба можна буде якось вишкребтися з-під таких незаперечних речових доказів? Про це міркував, пускаючи під стелю кільця цигаркового диму.
Сьогодні він ще зателефонує Ель Даві та накаже (він так і скаже з властивим йому притиском на необхідному слові: ви повинні) завтра бути на летовищі.
Камінскі любив ефектно завершувати справи, за які брався. Зараз уже знав кінець третьої і останньої дії…
Майклові Харрісу пред’являть звинувачення у вбивсті першого ступеню громадянина королівства Нідерланди просто перед трапом літака, що має виконувати рейс до Медана. Там же візьмуть у кайданки і кинуть у загратовану поліцейську каталажку. А Ель Даві, ні, це буде Самур, він пред’явить паспорт на ім’я Селіли з вклеєною туди фотографією Марти охороні біля катарського літака. І не встигне Харріс доїхати до поліцейського відділка, як вони будуть високо в небі, навіть за повітряним кордоном Індонезії.
Ель Даві ще ніколи не користувався послугами детектива. І Елтону Камінскі хотілось особливо догодити нафтовому магнату. Знову пустив дим важкими кільцями і чомусь подумав, що на цей раз від його роботи пахне особливо гидко. А, може, на цей раз сам вляпався у багно?
Все ж таки довелося прибрати ні в чому не винних, особливо того симпатичного хлопчину Харріса, — кольнула думка. — Але якщо ти справжній юрист, то давай, хлопче, може, якось і вишкребешся…
Не став залишати недопалок у попільничці. Із зотлілою цигаркою, од якої лишився один тільки фільтр, швидко збіг сходами, посилаючи нудьгуючим повіям повітряні поцілунки. Ті верещали йому навздогін:
— Якщо треба стрілу баштового крана підняти, приходь, ми допоможемо!
А через півгодини Елтон накручував катарський номер Даві і назвавши своє прізвище секретареві, повідомив боса:
— Завтра опівдні ваш літак повинен бути тут. Сподіваюся, ви не забудете прихопити букет орхідей…
13
Сем прокинувся від добрячих стусанів, хоча нічне сновидіння теж видавалося йому майже реальністю.
Просто перед собою бачив перекошене обличчя Ероута, від якого з переляку видерся на самісінький вершечок кострубатої гевеї, обтиканої колючками, і закляк там. Ховав обличчя від усього світу, такого маленького і чорного, що розлився калюжею відразу під висохлим коренем дерева, котре конче треба викорчувати, бо користі від нього немає жодної, тільки одна — на ньому можна заховатись і не бачити більше спітнілої потгілиці голландця.
Стусани щедро обліплювали сідниці гострими колючками гевеї, але Сем не хотів розплющувати очей, бо як тільки зробить це, почує ще й сухий, як постріл, звук зламаного карку.
Хлопець скавучав, під рясними стусанами тісніше скручувався у клубок, ховав обличчя подалі від світла, що пробивалося крізь відчинені дверцята його комірчини та змушували покидати безпечну гевею.
— Фу-у-у, який тут сморід, як у собачій буді! — розібрав нарешті сказане.
Хто ж це говорить? Невже Ероут прийшов сюди, щоб і йому скрутити карк?
Різко закололо в нирках і переляканий сечовий міхур не міг уже боронитися перед голосом з тамтого світу. Тепла цівка сечі потяглася по ногах.
Але ж, невже він не пам’ятає тембр Ероута?
— Ти диви, він мочиться просто під себе, фу-у-у! — знову шкріб голос під самим корінням такої безпечної гевеї.
Але ж, голос Ероута він добре знає! Той завжди сміється, як дасть доброго стусана і робить так гидко горлянкою: кві-і-ік… Ні, г? е не Ероут. Голландець перетворився в розлізлу купу лайна, він більше ніколи не заговорить і не назве Сема вошивим цуценям, — повертався зі сну втомлений, наче й справді просидів цілу ніч на старій віджившій своє гевеї.