Він спробує хоча б зберегти контроль над часом і не позбутися про нього уяви. Йому так потрібно зараз бачити, відчувати ДЕНЬ, з годинами, хвилинами, секундами. Чи встигне все до завтра обміркувати?
Дійшли до кінця коридора. Відразу за поворотом знову кілька сходинок вниз і вже там, крізь відчинені грати камери-одиночки, на підлозі побачив тонке лезо сонячного світла. Воно лежало і чекало, щоб Майкл скористався ним. Це ж зброя! Ні на що більше не звертав уваги. Він зримо відчував отой такий живий ДЕНЬ!
День ішов з маленького загратованого хрест-навхрест віконця під самою стелею, — матеріалізований своєю сутністю, і це для Майкла зараз ставало найважливішим. Ступив на лезо спектрального лиття сонячної нитки і насолоджувався — в його жилах потекла кров, набираючи потрібної для розумових умозаключень швидкості. Боявся ступити кроком вбік, бо там арештанська камера, а він не вміє думати по-тюремному, сидячи у кам’яному затхлому мішку.
Отож, кров уже сигналила в мозок і конкретно розставляла усе по своїх місцях. Що найбільше вразило? Тільки-но подумав, як почув відлуння власних кроків, коли йшов затхлим коридором, схожим на домовину. Воно таке голосне, навіть можна розібрати, що вторила луна за кожним кроком. Гнилим духом відлунювало з тюремного коридора:
Вбив… — один крок, правою.
… ця-Я-Я! — другий, лівою.
З-під ніг вистрілювали чіткі, безапеляційні звинувачення, що віддають мертвеччиною…
Це твій головний факт!
Його відразу знудило. Ледве встиг відвернути від сонця обличчя (не хотів бруднити сонячну нитку) і тому довелося ступити в темряву. Очі не змогли впоратися з такою навальною зміною артеріального тиску, він виблював просто на підлогу.
У кутку розгледів заяложену циновку. Не реагував на те, що з-під неї кинулися таргани до блювотної каші, скрутив один кінець валиком і ліг. Перед очима усе закрутилося і стало так холодно, що його почало дрібно трусити.
Стогнав… Тремтів і стогнав, остаточно позбавлений можливості сконцентруватися. Реальність дня викинула свій фортель, але це був стовідсотковий вирок. Бути розважливим і логічним не виходило, ніяк.
Вбив… — один крок, правою.
… ця-Я-Я! — другий, лівою.
Спав-не спав, не знає, не відчуває і тому не пам’ятає, тільки тримається за сонячну нитку поглядом.
Збирайся, Майкле, думай! — прорвалося з сонячної орбіти. Змусив себе підтягти циновку ближче до світла. І, найважливіше, коктейль у мозку на цей раз випустив таку ж сонячну ниточку думки: усе це безглуздя — отой гудзик і гаманець. Він же не вбивав!
Чия це позиція, така емоційна і бездоказова?
Моя, Майкле…
А де ж судження його, пана Харріса, юриста і знавця кримінального кодексу?
Давай, любий, починай…
… назавтра я повинен мати конкретну пропозицію адвокату. Вибір невеликий. Є можливість зв’язатися з австралійським посольством і запросити його представника. Що це дасть? Гадаю, нічого. Чому? Бо, по-перше, чиновника ознайомлять з прямими доказами і доведеться руками розвести, в кращому випадку йому порадять триматись. І тут постає ще одне запитання. Співчутливий працівник посольства, у кращому випадку австралійський адвокат, може запитати, чому він це зробив.
Чорт забирай ті сфальсифіковані докази, я ж знаю, хто зіграв зі мною такий жарт. Значить, завтра треба все розповісти адвокату. І про Марту, і про браслет… Як прийде адвокат, попрошу її зв’язатися з Маасом. Хенрик обов’язково приїде. Мені дозволять з ним побачення. Він допоможе знайти мого рятівника, мого єдиного свідка… А якщо Марта не знайдеться, тоді я стовідсотково стану трупом.
Сонячна нитка відірвалася від підлоги і врешті-решт зникла за гратами. День повернув на ніч.
Назавтра Нурен Гадженг не прийшла, післязавтра теж. Майкл втратив орієнтацію у часі, день злився з ніччю, час лякав своїм чорно-сірим тлом…
4
Теодора Ероута ховали у родинному склепі на цвинтарі голландської столиці. Тіло у цинковій труні доставили літаком додому і відчинити запаяну домовину не дозволили. Лишили тільки скляне віконце там, де було обличчя. Але й цього виявилося досить для старого Ероута, щоб колись хвацько розпростані плечі опустилися. Тепер вони нагадували втомлені крила відліталого своє шуліки.
Тиждень тому він востаннє розмовляв з Тедом і ті телефонні натяки закарбували у пам’яті три слова, котрі син вимовив замість вітання відразу, як тільки підніс слухавку.
Тусуклаїнг, «Бойд банк», браслет — ключ…