Джо Ероут зайшов до зали високого суду втомленим од своєї невидимої ноші. Приволік тягар на плечах, од чого виглядав зіщуленим, немічним дідуганом. Насуплені брови ховали погляд миготливих, неспокійних очей. Він одразу кольнув гострими зіницями того, хто сидів на лаві підсудних. Сподівався, що отой австралієць американського походження, біля якого на мить зупинився із вбивчим поглядом, відведе очі. Однак нічого, крім відвертого здивування, не розгледів старий Ероут. Чого б це — у свою чергу здивувався Джо, але відразу схаменувся. Його ж син був схожим на батька як дві краплини води. Усі дивувалися цій подобі. Іще, старий міг заприсягтися (звідки взялася така думка, не знає), що Майкл Харріс не вбивав його сина. Бо хіба вбивця може так спокійно дивитися, нічого не ховаючи в очах?
Е, старого Джо не проведеш. Він бачив на своєму віку вдосталь, щоб збагнути, що й до чого. Тут нескладно, — Харріса хтось підставив і зіпхнув усю провину на нього. Ероут навіть хмикнув: нескладна психологічна комбінація, якщо врахувати, що українки домагався катарський туз. Про нього не раз розповідав по телефону Тед. І якщо зараз Ероут своїми свідченнями допоможе хлопцеві виплутатися, то матиме Харріса зобов’язаним до кінця його днів. Та й про маленьку послугу можна буде вести мову…
Ероут не встиг обміркувати, як саме використає Харріса, але те, що буде говорити правду, ясна річ ту, що піде на користь підсудному, вирішив остаточно. Автоматично виконував судові формальності перед початком подачі свідчень.
Адвокат-обвинувач зводив руки до неба і картав свого недосвідченого колегу за те, що викликала вбитого горем батька, котрий анічогісінько не зможе посвідчити по тій простій причині, що знаходився дуже далеко від сина. На його запитання Ероут відповідав з тремтінням у голосі, але суть справи бачив у тому, про що питатиме оте дівчисько-адвокат, яке написало до нього листа.
— Я отримала копії рахунків за телефонні розмови Теодора Ероута з абонентом Амстердама. Це ваш номер? — запитала Нурен Гадженг, називаючи телефон офісу Джо Ероута.
— Так, це телефонний номер мого офісу.
— Чи говорив з вами син про те, з ким приїхав до Танджунау?
— Так. Він називав ім’я якогось Сема з Ентанго, з яким потоваришував. Вони жили в одному готелі і Сем виконував доручення Теда, за гроші, звичайно.
— Дякую! — закінчила задавати запитання адвокат.
Ероут здивувався. Він готувався до розлогих відповідей, численних питань, а тут лише такий дріб’язок. Однак адвокат попросила Ероута сісти попереду, на відведене місце для свідків, які уже давали свідчення.
— Ваша честь, — звернулася адвокат до судді.
— Дозвольте запросити другого свідка.
— Ми готові вислухати наступного свідка, запрошуйте.
— Запросіть до зали високого суду Семуторангдана Фалі з острова Ентанго.
Сем зайшов якось боком. Його вирвали із звиклого оточення і він почувався явно не в своїй тарілці. Ніколи не доводилося бачити так багато народу, які втупилися в нього. Чого їм треба? Краще вже стати скраєчку…
— Семуторангдан Фалі, прошу стати перед високим судом присяжних!
… або підійти до того, що сидить попереду… Краще туди, звідти ближче до дверей. Але там же сидить… ЖИВИЙ Ероут! О, Аллах, ЖИВИЙ Ероут таки сидів на передній лаві і теж дивився на Сема!
Сем з переляку відкрив рота і тоненько заячав, як спійманий гицелями пес. Цівка сечі поволі окреслювала темну пляму на вилинялих шортах. Фалі не міг рухнутися і лише хапав ротом повітря, випускаючи його уже з нелюдським скавулінням.
— Прошу вас сюди, — вказував рукою суддя, куди має підійти свідок, насторожений його дивною поведінкою.
Фалі не реагував. Ним почало трясти і він впав навколішки перед Ероутом.
— Ти ж мертвий, я чув, як тріснув хребет у твоїй скрученій шиї, — викрикував, перемежовуючи слова із скавучанням. — Тебе прислав сюди з могили лелембут? Лелембут! Лелембу-у-у-у…
Сем зірвався на ноги і тягнучи за собою цівку сечі, кинувся до дерев’яної трибуни, за якою сидів суддя. Там скрутився калачиком, закрив голову руками і продовжував ячати:
— Це ти, лелембут, прийшов за мною, надіславши перед себе дух Ероута. Але ж той голландець був паскудою і я скрутив йому в’язи, бо він хотів мене вбити і забрати мої гроші. Але я випередив його-о-о…
Схожість батька з сином відіграла фатальний жарт. І нерви Сема не витримали. Чулося його голосне, надривне ячання, — так виє затравлений пес…
Крізь лемент натовпу, який спочатку завмер, а потім вибухнув тисячоголосо, ледве вловлювалися розпорядження судді. Збитий з пантелику побаченим він немилосердно товк молотком і намагався перекричати усіх: