— Дозвольте запросити вас на… — намагаючись не видати нервове скімлення струни, почав Бойд. Відіпхнув подалі Калі, присутність якого не дозволяла як слід зібратися з думками. Та й взагалі, цей чортів мовчун пхався невидимкою навіть у суть розмови, хоч ніколи не роззявляв рота.
— Я зупинився в готелі, — керував Ероут. — Можемо порозмовляти там сьогодні увечері. Чекаю.
Ероут вклонився і подався геть. Начальник охорони ледве встиг випередити його і відчинити важкі, вогнетривкі двері.
Бойд не ворухнувся. Навальна сила зустрічі та розмови, до якої він готував себе так довго, вираховуючи рік за роком межу свого бідування від скарбу марга Гінсутіон, здавила мало не мертвою хваткою, він майже фізично відчував біль скоцюрблених пальців на горлі Ріде. Але ж він дав собі клятву, жив з нею, пестив з жагою однолюба, навіть уві сні повторював те, єдине, до чого йшов усе життя — він не віддасть скарб тоба нікому!
7
З прісною водою вони таки прорахувалися. Хоч як не економили, а бочівка, остання із запасів, зроблених на одному з Мальдівських островів, катастрофічно порожніла.
— І у найближчі сім-вісім днів води не буде, — проскрипів Фатухелу і почав сам видавати кожному мало не по ковточку води. Усім, крім Марти й Мануси. Їм про це ніхто не посмів сказати. Але стара жінка здебільшого відмовлялася і жодного разу не нарікнула на брак води.
Нікому й на думку не спало запастися ще кількома бочівками спеціально для дитини. Вона вимагала свого і малого треба було купати.
Найбільше картав себе Маас.
— Головний, називається, знав, що Марта має народити, а невибачально прошляпив…
Здебільшого він сидів з заплющеними очима, спершись спиною на борт дхоу. Оживав, коли чув плач немовляти. Тільки це приводило лікаря до тями, а численні запитання молодих батьків, Марти й Майкла, давали можливість забути про свій недогляд.
Поки водна гладінь була більш-менш спокійна, вони йшли на моторі. Однак Фатухелу частіше хмурив брови — погода від самісінького ранку почала різко змінюватися. Вітрило прибрали і усі вдивлялися в небо, поплямоване кошлатими, майже чорними хмарами.
Почалося все з хитавиці і потріскування дхоу. Сила вітру дужчала, поки остаточно не зафарбувала небо на чорно. Темрява робила години довшими, наче затримувала коліщата годинника і уповільнювала плин часу. Ніхто уже не міг достеменно відповісти, котра година або яка пора доби. Шторм стер ці виміри жахливою одноманітністю.
Могутні вали налітали з таким гуркотом, ніби по дхоу щосили гатили величезним молотком або тараном. Корпус кидало, як сірникову коробку, піднімало п’ятнадцятиметровою хвилею догори і жбурляло куди заманеться. Часом видавалося, що дхоу справді розвалюється.
У маленькому закапелку Марта тулила до грудей немовля і благала Майкла не покидати їх. Тільки коли сон зморював остаточно, Майкл йшов на допомогу друзям.
Майже три дні та дві ночі лютувала стихія, а потім настав повний штиль. Раптово обірвався гуркіт хвиль, який лишив у вухах дзвін. Проте хоч вітер і вщух, дхоу продовжувало гойдатися, скрипіло і тремтіло.
— Мертва хвиля, це Лоро Кидул гнівається — присів біля Марти геть виснажений Фатухелу. — Так завжди після шторму. Треба вважати, бо вона така ж небезпечна, як і буря. Під час мертвої хвилі часто ламаються щогли і корабель перекидається — катастрофа, якої синдбади буже бояться. Я подрімаю біля малого Стефка з годинку, там Ліан за мене справиться.
І відразу сидячи заснув.
Ще добу лихоманило тіло дхоу, але мертва хвиля все ж поступово вщухла і припинилася зовсім. Тільки тоді дхоу пішло тихіше.
Усі полегшено зітхнули, коли Фатухелу запустив мотор і дхоу, наче й не пережила пекла стихії, понеслася далі на схід.
— А хто така Лоро Кидул? — не забула Марта.
Фатухелу запалив цигарку і почав молоти жорнами, із скрипом висипаючи кожне слово.
— Колись так звали молоду і чарівну принцесу, улюблену дочку Силіванги, правителя суданського князівства Паджаджаран. Та послала на неї суперниця порчу, і лик її прекрасний перетворився в зморщене обличчя, гнучкий і стрункий стан розплився і скоцюрбився, очі потухли, а волосся збилося у рідкі, брудні пасма. Батько не зміг витримати такої переміни і вигнав дочку з палацу. Довго блукала нещасна дівчина незнайомими місцями, на її долю випало чимало бід і втрат. Але якось зійшла на високу, навислу над морем скелю. І тут раптом почула голос: «Хочеш повернути собі вроду, — кидайся з урвища у воду. Будеш вічно молодою, прекрасною і коханою. Але назавжди залишишся у морських глибинах. Вибирай!»