— Що добродій бажає?
— Кімнату з душем і телефоном!
Отримавши ключі, Ероут видерся сходами на другий поверх, відчинив двері свого номера і замовив розмову з Амстердамом.
Стояв під гарячими струменями, жльонькав з бляшанок пиво і чекав, коли озветься телефон.
Я бачив його, бачив — на руці тієї українки! — стискав невидимий браслет п’ятірнею Ероут.
Йому навіть шкода стало самого себе: у носі закрутило, як у дитинстві, коли збирався пожалітися татусеві, бо пошкрябав коліно, і лише тоді, для підсилення жалоби, заревіти щосили. Тепер вийшло майже те саме. Коротко переповівши свої пригоди, під кінець розмови, мало не плачучи, жебонів:
— Що робити, батьку?
— Тобі залишилося зовсім небагато — розв’язати українці язика будь-якою ціною. Врахуй, її немає уже серед живих, — просопів старий Ероут. — Про гроші не турбуйся, зараз же надсилаю.
Тед повідомив адресу і поклав слухавку. Нарешті він дістав справжню можливість розслабитися. Тепер, коли від нього не тхне, коли тіло млосно розбирає бажання добряче відіспатися, бо попереду чекає чималий шмат роботи, в успіху якої впевнений на сто відсотків, Ероут на все, що з ним сталося, дивився по-іншому. Навіть роль гвалтівника видавалася третьорядною і зовсім нічого не значущою, хіба що тільки загострила розум на більш витончених, розважливих подальших діях.
Острови Індонезії, у тому числі й Зондські, обтикані сьогодні численними банками. Іноземний капітал працює там добре, хоча б мало хто міг повірити, що має справу з найсучаснішим банком на таких задвірках, як Танджунау. Однак комп’ютерний зв’язок миттєво з’єднував з потрібними банками усього світу, фінансові операції тривали лічені хвилини. До того ж, зробити навіть найменшу послугу голландцеві тут вважається за честь.
Керуючий Танджунавською філією банку крекнув від задоволення, отримуючи законні відсотки від такої простої грошової операції, і відразу послав свого заступника за голландським клієнтом. А коли Ероут прокинувся, його вже чекав банківський працівник з автомобілем. Тед був зворушений такою люб’язністю, з грошима він знову-набував упевненості і рішучості. Розписався, де слід, і з кругленькою сумою повернувся назад до свого номера.
Господар готелю, низький, висохлий від тютюну малаєць Бінгасар, схожий на недопалок, дзигою крутився біля Ероута, бо мав непоганий нюх на грошовитих клієнтів. Теодор оком не змигнув, коли господар загилив йому утричі більшу ціну за кімнату. Серце шкварчало в грудях від того, як байдуже кидає рупії товстий голландець.
— Я завжди до ваших послуг!
— Мені б переодягтися у нове. — Знову зашаруділи гроші перед Бінгасаром. — Є тут у тебе хтось, що петрає у цьому?
— О! Так, так! — шкварчав власник готелю. Зараз же він відрядить свою Дружину і вона зуміє виторгувати щось більш-менш пристійне.
— А я б хотів з тобою побалакати і пропустити по гальбі пива. Як ти на це?
На дармовий дрінк не запрошують двічі. Це добре тямив Бінгасар і уже через декілька хвилин сам з’явився у кімнаті Ероута з тацею, вставленою бляшанками з холодним пивом.
— Ти скажи-но мені, оця клоака Тан-джу-нау в якому кінці Суматри знаходиться? — зневажливо кривив рота Ероут.
Бінгасар мало що петрав у географії, але спромігся промимрити, що Танджунау знаходиться найближче до Яви. Крім того, міг похизуватися, що знає історію Ероута і як його врятував нафтовий магнат з Катару.
— Ми теж читаємо газети, — втішався своєю обізнаністю.
— Ну, а що ти знаєш про те, як зараз живеться Ель Даві? — поцікавився Ероут і підсунув Бінгасару ще одну бляшанку пива.
— Той острів Флор — тьфу! — сплюнув малаєць.
— Довгий, як макреля. Нічого там немає, крім піску, квітів та палацика, який щоліта винаймають мільйонери. А у цього грошви, видно, побільше від усіх, от він і купив Флор. Викинув гроші на вітер, бо там навіть до столу нічого не вирощують, а щодня ходять моторкою на базар острова Ентанго, де і купують овочі, фрукти, курей, рибу.
— А це що за острів такий, де він? — насторожився Ероут. Він навіть обережно відчинив чергову бляшанку, повільно випускаючи з неї шипіння неслухняного напою.