Вони сиділи біля відхилених пластикових стрічок на дверях, і дивились, як важкі краплини дощу б’ються об землю, марно намагаючись проникнути у її тіло. Земля лишалася твердою і непіддатливою. Сонце давно перетворило її на суцільну непробивну брилу, навіть колір мав відтінок розпеченого металу. Але такий спротив триватиме недовго. Земля все ж таки нап’ється і потім, пресичена, втратить свою міць.
— Швидше б настав ранок! — вкотре повторював Ліан. А Майкл все розповідав друзям про Стефана, про Марту.
— Ех, повернути б поляку його колишню енергію! Бачили б ви, як він тоді у літаку зорієнтувався!..
… Разом з дощем швидко присунула непроглядна темрява. Даке вже постелила Майклові у кімнаті нагорі, але хлопці все сиділи й сиділи.
— Агов, тут є Харріс? — долинуло з темряви. — Це я, Маас. Добре, що знайшов вас.
— Треба поговорити! — з притиском вимовив Маас, коли опинився біля Майкла.
— Ви можете говорити тут відверто. Це мої друзі, — відповів Майкл, відчуваючи повернення холодного тремтіння.
Збудження лікаря було написано навіть на його обличчі. Він склав парасольку і, тримаючи її в руках як деригентську паличку, продовжив:
— А ви, мій друже, таки мали рацію: поляка нагодували доброю порцією психотропного препарату. Ви не медик, і його назва вам нічого не скаже. Але це точно! Виходить, з нього свідомо хотіли зробити розумового каліку! Я йшов до вас і думав, чому ті ферменти, що я знайшов у крові Метися, не подіяли повністю і не спаралізували його, а лише частково пошкодили рухальні та мовні рефлекси. Цей препарат зберігається в спеціальних пластикових ампулках, закритих одноразовою голкою. Варто тільки увести голку і натиснути на ампулку… Очевидно, що ампули потрапили під різке ультрафіолетове опромінення або перебували довгий час у теплому середовищі. Деякі особливо небезпечні сполуки скристалізувалися і випали в осад, тому і не потрапили через голку в кров. Саме так! Але ж, на Бога, хто цей нелюд, що так познущався над молодим чоловіком, і НАВІЩО?
— Це один з пасажирів, що летів разом з нами, — намагався спокійно говорити Майкл. — Був там один товстий пройдисвіт, і опинився він теж на тому острові, що купив його Ель Даві.
— Стривайте, стривайте, — перебив Маас. — Я пригадую, читав у «Daily». Там ще фото було вміщено цього Даві, котрий врятував одного з пасажирів. На фото вони тиснули один одному руки. Запам’ятав, бо йшлося про мого земляка, голландського бізнесмена. Тут сміються наді мною, що я ніяк не можу запам’ятати місцеві імена, але те прізвище легке, до того ж — голландське. Такий собі круглолиций, огрядний… Теодор… Ероут, співвласник однієї невеличкої хімічної компанії. Хі-міч-но-ї… — тихо прошепотів останнє слово.
— Здається, у мене є ця газета, — зірвалася з місця Даке.
— Але, перепрошую, Майкле, чому ви сказали — він теж опинився на тому острові, хіба туди ще хтось потрапив? Це ви про поляка? — знову голосно заговорив Маас.
— Не тільки. Там, у Ель Даві, знаходиться ще одна пасажирка — Марта Квитко, яку офіційно оголосили загиблою. Я у вас узяв ту газету, де її фото у траурній рамці вміщено. Пригадуєте?
— Як? Як? Отаке зробити з живою людиною! Ну, знаєте…
— Тому й Стефана хотіли змусити замовчати, щоб нікому нічого не зміг сказати. Хто б розібрав, що там лепече інфантильний?
— Ось, подивіться! — Даке поклала на стіл газету.
Усі схилилися над фотографією, де підлабузницька посмішка голландського бізнесмена Теодора Ероута готувалася впасти ниць перед холодним чітким профілем Ель Даві. Поруч йшов текст, пересипаний дифірамбами на адресу катарського нафтового короля.
— Треба заявити у поліцію! — першим порушив мовчанку Маас. — І негайно!
— Наша поліція зробить те, що накаже їй Ель Даві, бо він має гроші і купить на додаток до Флор усю поліцію разом з судами. — Ліан навіть рукою махнув, заперечуючи таке рішення.
— На жаль, молодий чоловіче, на жаль… — погодився Маас і зітхнув. — Що ж нам тоді робити? Треба ж рятувати дівчину! Я… Я до ваших послуг!
— Дякую вам, Маасе, ви справжній друг. — Майкл говорив спокійно. Ще ж мамині руки зняли холодок безпомічності). — Перш за все, треба поставити на ноги Стефана. Тепер ви знаєте, як це робити?
— Так, так, звичайно. Я вже перед тим, як йти до вас, увів йому три кубики… Зранку ще вколю. Гадаю, днів через два-три Стефан Метись оговтається.
— Давайте завтра зберемося тут і добре все обміркуємо.
— Ми з поляком під вечір теж прийдемо, — вставив Маас. — Іще добре було б, якби Даке пішла завтра на базар. Там, знаєте, можна багато чого цікавого почути. Взагалі, з Флор приїжджають на Ентанго за овочами, фруктами, рибою. Я знаю налац на Флор, мене туди декілька разів запрошували попередні відпочиваючі. Похмілля у гостей, знаєте, особливо у жінок, це така неприємна річ…