Маас замовк, махнув рукою, мовляв, чого там балакати про дурне, і раптом різко повернувся до Ліана:
— А ви, молодий чоловіче, п’єте ті ліки, що я вам прописав від гастриту?
Ліан зашарівся, але мовчки хитнув головою.
— Не хвилюйтесь, лікарю, я за цим слідкую. — Даке відповіла замість брата.
Маас продовжив:
— Гадаю і вам, Ліане, не завадить завтра зайти у кнайпу. Можете замовити кухоль доброго пива, не більше, і слухайте, слухайте… Щось цікаве, можливо, і почуєте.
Потиснули на прощання один одному руки. Ліан зголосився проводжати головного Мааса, а Майкл пішов у душ.
З приємністю підставив тіло під пронизливі струмені, туго напнутий водяний дріт здирав з нього невидиму зовні оболонку, в якій тліло огидне почуття безсилля.
Майкл знав, як тільки він ляже, поруч з ним з’являться темнофіалкові очі Марти. Тільки тепер він розуміє її погляд! В очах дівчини бачив себе новим, справжнім, дужим чоловіком. Можна не відводити своїх очей, — оболонка безсилля зникла. Її немає…
15
Збиралося на дощ. З океану тягло неприємно й холодно. Але Тіт обіцяв, що вони дістануться Ентанго ще до дощу.
Чайки кричали у сірому тлі повітря, а моторний катер залишав по собі такі ж сірі, як небо, сліди. Їм було байдуже, що робиться довкола, — голод завжди відмітає стороннє геть. Одна шугонула просто перед носом Теда у воду, за мить виринула із здобиччю у дзьобі і незграбно вмостилася з рибиною на самому кінці корми. Глипнула на Ероута мертво-чорними очима, механічно підвела голову: хто ще тут, крім Ероута, може претендувати на шматок сирого м’яса.
— Тю-фу! — сплюнув Ероут від передбачуваної гидоти.
Сильний, могутній дзьоб увіткнувся у трепетне тіло, так, наче це жуйка, яку можна шматувати, тягти з неї стрічки, роздирати, випускати яскраво-червоні кишки зовні. Голова чайки відкинулася до сірого неба і її горло завібрувало, — від насолоди вона не звертала уваги на бентежний колір неба.
Але чайка зовсім не боялася Теда. Вона шматувала рибу, закидувала голову, проштовхуючи шматок у горлянку, і дивилась на незнайому їй постать немигаючими намистинами, — хіба є ще щось навколо варте уваги, крім того, що вона тримає у своїх кігтях?
— К-и-ишш звідси! — не витерпів Ероут.
Але чайка лише завмерла на мить від свого відкриття: тут ще комусь в око впало червонясте латаття смачно-о-о-ї свіжини. У ту ж секунду вона пропхала чималий кавалок у шлунок із вдоволеним жеботінням. Це відбилось у скляних чорних намистинах, а на інше їй плювати, — вона робить свою справу, бо не хоче здохнути з голоду. Допетрав, чоловіче?
Човен крутнувся праворуч, обдав Ероута феєрверком холодних бризок і опинився у великій бухті.
Біля берега, пологого і витоптаного так, що зелень стирчала на червонястій землі рідкою щетиною, погойдувалися невеликі вантажні катери, — підстрибували догідливо перед добротним судном, обладнаним холодильником, в якому переправлявся весь улов місцевих рибалок на Суматру. Називалось воно іменем власника «Сітархурт».
На цій частині Ентанго жили робітники каучукових плантацій. Очевидно через те, що у них водилося більше грошенят, тут прилаштували базар, де і купувалась усіляка городина, фрукти, риба, а місцевим конкуренцію складали заїжджі яванці. Тому щоранку галас тут стояв неймовірний, однак через декілька годин усе затихало — торг завершувався. Лише голодні собаки обнюхували пропахлі рибою стовпці і бродили одна за одною з висолопленими від спеки язиками.
Тіт причалив до берега і довго, аби більше ентангівців побачило, по-хазяйськи закріплював моторку.
Робота, за яку він дістане такий чудовий катер, пльова.
От вар’яти, — дивувався про себе Тітрадо, — Немає куди їм грошви дівати. Один — острів купує, другий за шалені гроші хоче перехопити коханку.
Але заради такого човна Тітрадо ладен на все. Тільки б вициганити у когось фарби і написати по правому борту моторки своє ім’я. Не буде писати повністю Тітрадо, а залишить короткий варіант — Тіт. Завтра ж чкурне на хвильку до кнайпи, може, вдасться виманити у когось слоїк синьої фарби. І тоді вже поруч з плавучою медузою Сітархурта гойдатиметься делікатне, але таке швидкохідне суденце «Тіт».