— Це те, що треба! — клацнув пучками пальців Ероут. — На, Тіте, поглянь в бінокль на те старе опудало. Бачиш біля неї телепня з кошиком? Нехай він зараз же прийде до мене! А ти замороч голову тій відьмі. Давай, я чекаю.
Не більш, як за чверть години, Ероут почув легке шкрябання у двері.
— Прош-ш-ш-у, заходьте! — намалював на обличчі люб’язність.
Високому арабу довелося добре зігнутися, аби не вдаритися головою об одвірок.
— Пане Ероут… — пробелькотів служка, побачивши колишнього гостя Флор.
— Так, друже, це я. Прошу, сідай. Вибачай, забув твоє ім’я…
— Хаббід, — услужливо підхопив служка.
— Хаббіде, це просто чудово, що я випадково побачив тебе. Прохання моє дріб’язкове, але…
Тед видобув з кишені добротний гаманець, клацнув застібкою, випускаючи тугу пружність вмістимого, вивудив хрустку банкноту і поклав перед служкою. Кожен м’яз напружився на тілі араба, великі карі очі закліпали, наче Хаббід і справді збирався заплакати. Очевидно, йому ніколи в житті не доводилося бачити таку грошву.
Збагнувши реакцію, Ероут повагом знову хруснув грошима і поклав зверху ще одну банкноту. Тепер його не бембало, знає про вигнання з Флор служка чи ні, — гроші робили свою справу, і зараз, коли просто перед носом араба від них аж розпирало гаманець і уже кілька зелених призначались йому, етика відносин не мала жодного значення.
— Маленька послуга, друже. Прошу тільки шепнути моєму приятелеві, котрий направив тебе сюди, де, у якій кімнаті перебуває уночі білявка, з нових гостей Ель Даві, звичайно, якщо не в його ліжку.
— Кві-і-і, — зійшло з горлянки служки. Хаббід ковтнув слину геть чисто так, як робила це чайка, вполювавши соковиту здобич. Тоді Ероут скривився від огидного жеботіння. Але тепер реакція видалася аналогічною, — Хаббід готовий на все заради грошей.
Тому Ероут уже продовжував без зайвих викаблучувань:
— … І як до неї добратися без зайвого галасу. Це мені потрібно знати до завтрашнього ранку.
— Нова гостя гонорова, уміє розпалити нашого господаря, так казали на кухні. Від цього Даві казиться, бо вона ще не ходила на ніч у його покої.
У Хаббіда розв’язався язик. Збудження, викликане реальною перспективою отримати добрий гріш надурняк, робило з безмовного слуги значущу людину у його власних очах.
— О, моя мила крихітко Марто! — Ероут радів. Ще б пак, адже це набагато полегшувало роботу. Він запропонував служці бляшанку з пивом і навіть догідливо відчинив її.
— Тоді тобі, друже, взагалі лишилася половина роботи!
Хаббід нервово зайорзався, — очі приварювали електрострумом зіниць гроші до столу.
— Але не хвилюйся, від цього винагорода не зменшиться. Дістанеш ще стільки, коли завтра вночі приведеш на берег, до катера Тіта, білявку. Тільки прошу тебе, не називай мого імені непокірній Марті. Нехай це для неї буде приємним сюрпризом. Шепни, що за нею приїхали друзі… Завтра зранку і передай через Тіта, що усе готово, окей?
— Кві-і-і, — вуркнуло догідливе, і Ероут здивувався, з якою спритністю зникли гроші у широких штанях Хаббіда.
— А зараз і ти так само зникай звідси. До завтра! — зневажливо кинув услід служці.
Ероут більше не збирався тертися коло вікна, краще він віддасть належне своєму татусеві і ковтне чогось міцнішого, — фортуна посміхається йому. А татуся таки варто слухатися, він поганого своїй дитині не порадить. Бо й справді, краще сім раз відміряти, ніж один відрізати. Тед від задоволення збуджено плеснув у долоні і довго тер ними.
О-о-о, ве-е-е-лич! Якщо долоні сверблять, це до грошей, чи не так, татунцю?
Тепер можна спокійно почекати Тіта, котрий обіцяв показати йому тихе пристанище для Марти на далекій, виробленій плантації гевеї.
Однак Тіта десь нечиста понесла, і лише втративши терпець, Ероут зі злістю підскочив до вікна: де лазить той вилупок. Скреготнув зубами, коли мимохіть вгледів, як той гівнюх у юрбі цікавих щось показував на катер, у якому вони прийшли сюди, розмахував руками, тицяючи у місце на правому борту, де загалом пишеться назва судна.
Якщо відверто, Тіт думав лише на хвильку забігти у кнайпу і перехилити гальбу пива за такий дармовий набуток у вигляді новісінького човна. І така манна небесна йому за що? Алкоголь зробив своє діло, розв’язав язика і кожен чув, як верзів п’яний Тіт, шукаючи відповіді на таке незбагненне для нього запитання. Та нікого не здивувало повідомлення про новоприбулого гостя — пана Ероута з Голландії. (Ну, того товстозадого, якого виловив нафтовий король з Флор, ще в газеті його фейс сфотографували, а він, уявляєте, до того ж нестямно закохався у гостю Ель Даві та так сильно, що вже б хотів торохнути її просто тут).