Ероут згріб за барки Тіта, від чого благенька майка розповзлася на спині, і просичав в обличчя:
— Віднині десь повієшся без моєї згоди — вб’ю. До рота — ні грама. — І відкинув від себе як снулу рибину.
Тіт відлетів до стіни, добряче влип в неї, хапнув повітря і сповз на підлогу. Жодне слово не йшло на язик, важкий і липкий.
— Сьогодні катер має співати, як тільки подам команду. І ще одне: припни до катера якусь стару посудину.
Од почутого прилиплий до піднебіння язик відпав і, передчуваючи щось недобре, Тіт насмілився плямкнути:
— Навіщо?
Ероут не збирався втаємничувати Тіта у суть справи. Зиркнув вбивчо:
— І щоб жодна душа не довідалася, що ми збираємося сьогодні на Флор! Зрозумів?
Тіт нарешті підвівся з колін і захитав головою. Спина у нього боліла і пекла від численних кровопідтьоків, бо він таки сильно гепнувся об дощату стіну. І ще одне: Тіту ще більше боліло від того, що його мають за пияцюру. А він зовсім не такий, просто на радощах трохи перебрав. Хіба часто така нагода випадає?
Ероут більше не дивився на Тіта, відвернувшись до вікна, думав про своє. Тільки його здоровенний кулак раз-по-раз лупив об стіну важкою довбнею.
Краще таки промовчати, — зітхнув з образи Тіт і мовчки поплівся виконувати накази навіженого голландця.
— Не метушись, не показуй, що ти маєш сьогодні до роботи! — кинув Ероут навздогін. Він так і не відійшов од вікна, метикував над чимось, зважував і обсмоктував усе, що мав зробити сьогодні без-до-ган-но.
… Вчора Сем з батьком і молодшим братом повернулися ще до вечері. Ероут, що хотів роздивитися навколо, поклав десятку на сидіння джипа.
— Семе, покажи-но мені тутешні місця.
Хлопець викарячився на гроші такими очима, що Ероут і сам мало не подумав, чи не поклав туди сотню, але схаменувся. Лише скривився, збагнувши, що заради грошей Сем не тільки ладен возити його по острову, але й перевезе на другий кінець світу, через океан, навіть без човна.
— Ти покажи пану Ероуту, де ми працюємо, — догоджав батько Сема. Зрештою, нічого іншого виснажений тяжкою працею чолов’яга і не міг запропонувати. Для нього усе життя звелося до єдиного — роботи на плантації, за яку платили хоча й небагато, зате регулярно.
Вони їхали вузькою грунтовою дорогою і Сем, мовчакуватий, вічно набундючений, спромігся видушити з себе:
— Це наша плантація.
— Власна? — перепитав Ероут.
Сем йорзався на місці, поки не видобув з грудей довгим подихом:
— Ми тут латекс збираємо.
Знову їхали мовчки, лише біля роздоріжжя Сем нехотячи промимрив:
— Праворуч йде дорога на закриті, вироблені ділянки. Туди вже ніхто не їздить.
Це він додав тільки заради того, що подумав про десятку, яку йому дав голландець і яку треба таки відпрацьовувати.
— Ну, то й нам нема чого там робити, — погодився Ероут.
Сем, вдоволений, що не доведеться робити такий великий гак, розщедрився на словесне відпрацювання:
— Коли ми там працювали, то збудували собі невеличку халабуду, навіть льох вирили, бо запасались їжею…
У Ероута від почутого засмоктало під серцем. Тепер знав напевне, що повезе Марту саме туди, куди ніхто не їздить, — на вироблені плантації. Спочатку хотів залишити її у хатині сестри Тіта, але доля послала йому справжню знахідку. Шкода, що не зможе сам поїхати на старі плантації і пересвідчитися у надійності дерев’яної халупи. Але попри все, це був найкращий варіант.
— Семе, а ти б не міг позичити мені свого джипа? Ясна річ, не задармо.
Ероут вилазив з машини і навіть не дивився у бік хлопця. Усю дорогу назад вони мовчали і для Теда це було найкраще, — кожна деталь його обдуманого і обсмоктаного з усіх сторін плану ставала на місце.
— А чому б і ні, — почухав потилицю Сем. — Ви платите добре, то чого я маю лишатися свого заробітку. Тільки скажіть, коли треба.
— Завтра. — Ероут тицьнув Семові десятку і улесливо попросив, щоб джип поставив ближче до берега. Накинув ще п’ятку на бензин.
— На ранок машина стоятиме біля хати, не турбуйся.
А чого б мені турбуватися, — не розумів Сем. Куди джип дінеться з острова, навколо ж — вода. Але нічого на те не сказав. Його приємно грів хрускіт грошей і турбувало тільки одне — швидше б їх заховати у надійне місце.
Минулої ночі Марта зовсім не спала. Думки тяглися одна за одною кривавими борознами, зникали безвісти і не давали можливості знайти бодай якусь подобу відповіді. Тоді зривалася з канапи, бігла до дверей, прислухалася, чи не чути кого, потім довго стояла біля відчиненого вікна.