Нічна тиша бентежила ще більше. Вона в’їдалася у мозок і нищівно виписувала там автоматною чергою смертельні вироки і Майклові, і Стефану. Гнала таке приречення, бо охоронці б затримали пораненого обов’язково.
Вони втекли, втекли!..
Це вселяло надію на те, що її друзі обов’язково повернуться.
Браслет відразу забрала із схованки і начепила на руку. Тепер не знаходила собі місця, прислухаючись, приглядаючись до темряви, крізь яку прийдуть за нею Майкл і Стефан.
Вдень з’явився Даві. Рішучий, зверхній.
— Завтра ми звідси від’їжджаємо! — зробив натиск на займеннику.
— Їдьте! — процідила Марти. — А я тут до чого?
— Ти їдеш зі мною!
— Ніколи! Ніколи! — закричала Марти.
Відвернувся, не слухав її заперечень, тільки гортанно щось наказав Манусі. Служка завмерла у шанобливому поклоні. І як тільки за господарем зачинилися двері, почала перекладати у валізи сукні, складати у шкатулки прикраси. При цьому жінка хитала головою і крадькома поглядала за Мартою.
— Облиш, Манусо. Давай краще підемо до Омо.
Марта довго сиділа біля могилки. Кожен шурхіт змушував дівчину зіскакувати, серце калатал ось у шаленому темпі і вона боялася, що за його ударами не почує голоси друзів. Однак сутінки не принесли бажаної звістки. І тільки коли темрява безповоротно поглинула острів, повернулася до палацу.
Залишилося чекати у кімнаті…
Мануса куняла на ослінчику, а Марта боялася відійти від вікна, — нехай той, хто йде до неї крізь темряву ночі, бачить її у вікні.
Легке шкряботіння за дверима вловила відразу. Підлетіла до дверей нечутно, непомітно. На порозі стояв служка, якого не раз бачила тут.
— Пішли! Пішли! — кликав за собою Хаббід. — Тебе чекають друзі.
Нічого не говорила по дорозі, — перетворилася на згусток прохолодного повітря і летіла на берег за Хаббідом. Лише миготіння широких білих штанів араба слугувало орієнтиром серед непроглядної темряви.
Океан, здавалось, теж завмер від напруги і перетворився на чорне скло. Зате, коли вгледіла маленьке суденце, обриси якого нагадували розмитий силует медузи, зрозуміла, що від спасіння її відділяє лише один крок. Зіскочила на борт, хтось відразу потяг її у маленьку комірчину, що слугувала, вочевидь, за каюту.
— Сиди тут і мовчи! — наказав незнайомий голос.
У маленькій комірчині, куди її запровадили і вона почула, як на двері гакинуто гачок, було ще темніше і пахло алкоголем. Навпомацки знайшла лаву біля стіни і сіла. Навіть не дихала, очікуючи, коли відійдуть від берега. Тоді включиться світло, відчиняться двері і вона побачить… Майкла. Отой його погляд зараз збуджував, щоки пашіли, — і вона притулилася до прохолодної стіни.
… Хаббід дзигою крутився на березі.
— Тіте, де гроші, що обіцяв твій господар?
— Он, дивися, він вже йде.
Й справді, як тільки Тіт закрив на гачок за дівчиною двері мацюпінької каютки і зійшов на берег, від пальм відділилася огрядна постать голландця і попрямувала до катера. Хаббід кинувся навперейми:
— Я зробив усе, що просили. Давайте решту грошей!
— Зараз, зараз, — поплескав його по плечі Ероут. — На, тримай!
І Тіт, якому страшенно кортіло глянути, як Ероут буде віддавати Хаббіду гроші, втупився у руки голландця. Навіть підступив ближче. Враз побачив, як щось блиснуло в руках голландця і він майже притулився до Хаббіда. Щось забулькало: квйі… У Тіта очі мало не вилазили з орбіт, бо падав Хаббід, стискаючи у руках держак від ножа у вигляді бзьобатогр птаха, на місці ока якого зяяв великий отвір.
ЗІ|}шібно вторило у животі Тіта: кві-і-і… Він впізнав свого ножа! Це ж його кинджал, його кріс, про який знають мало не всі у селищі! Це його він носив майже щодня з собою. Заткне за пояс — і пішов. У його кріса знаменита рукоять у формі міфічного птаха Гаруди. Його профіль, що нагадує орлиний, зображено також на гербі Індонезії, чим особливо гордився Тіт. Тепер цей ніж стирчав у тілі мертвого розпластаного Хаббіда.
Все, мені кінець — билася думка в голові Тіта, — я влип у мокре діло…
Тіт з переляку роззявляв рота, пустий живіт ячав і озвучував жах онімілого чоловіка.
— Відходимо! — гаркнув над вухом Ероут.
Весло не хотіло слухатися, з Тіта було мало толку, але сильними ривками Ероут гріб з другого боку. Моторка зі скрипом підкорилася, гойднулася на правий борт і повільно почала посуватись від берега.