Про всяк випадок вибрав ще один, тільки на цей раз широкий шматок скла. Засміявся, схлипуючи, від власної винахідливості. Задер назад голову і майже як чайка у передчутті насолоди від смакування свіжиною, пропихаючи відпанаханий шматок, вібрував кадиком:
— Кві-і-і-к…
Майкл знайшов джип біля сарайчика не відразу. Спочатку він загубив сліди машини, бо дорога піднялася вгору, де червонисту і вологу поверхню змінив тугий піщаний грунт, ґустро зарослий щетинистою травою. Тут було роздоріжжя. Все ще проглядалася дорога, що вела ліворуч, на робочі плантації, а там завжди товклися люди. Довелося повернутися. Навприсядки розглядав зім’яту і щільно притиснуту до землі траву старої дороги, — по ній зовсім недавно проїжджала машина.
Навколо ставало дедалі темніше, треба було добре дивитися під колесо велосипеда, аби не загубити ледь помітної смужки зарослої грунтової дороги.
Тепер Майкл спускався вниз. Велосипед швидко мчав, залишаючи по обидва боки темносірі стовбури дерев. І лише смоляниста пляма, що промайнула праворуч, захована за стовбурами, випадала з одноманітного силуету нічного лісу. Майкл загальмував. Далі йшов пішки, ступав нечутно, цупко вчепившись поглядом у смоляну пляму, котра з кожним кроком набувала виразних рис якоїсь халабуди. Підійшов ближче і опинився біля ветхого сарайчика, за два кроки від якого стояв джип із залишеними ключами. Майкл витягнув їх і заховав до кишені. Тільки тоді обережно зазирнув до відчинених навстіж дверей халабуди.
Спочатку видалося, що тут нікого немає, але ледь помітна ниточка світла все ж пробивалася з-під землі. Ще кілька обережних кроків, і Майкл опинився біля відкинутої ляди — знизу піднімався жовтуватий морок.
Те, що побачив, змусило здригнутися так сильно, що він, не роздумуючи, з усією силою схопившись обома руками за протилежний одвірок льоху, дужим поштовхом послав тіло туди, де над бездиханною Мартою з блискучим клинком у руці бовванів Ероут. Скляне лезо снувало по тоненькому дівочому зап’ясті.
Голландець встиг лише підвести голову, вловивши шум вгорі та обриси людини (щось знайомеї). Але сильний удар відкинув його до стіни. Ероуту забило подих і здоровань обм’як, безпорадно розкинувши руки.
Майкл схилився над Мартою. Тьмяне світло кишенькового ліхтарика біля непритомного Ероута освітлювало обличчя дівчини, по якому поснувалася кривава павутина. Зап’ястя правої руки, придушеної браслетом, кровило. Марта дихала надривно і після кожного вдиху стогнала. Та попри все, вона була жива!
Враз в очі різонуло світло потужного ліхтаря.
— Майкле, це я, Ліан! — донеслося згори.
Майкл підняв дівчину на руки і обережно поніс на повітря. Марта стогнала, але очей не розплющувала.
— Той нелюд, уявляєш, — кинув Майкл в сторону льоху, в якому лишився лежати Ероут, — хотів їй руку склом відтяти.
Примостили дівчину на задньому сидінні машини, її голова лежала на колінах Майкла.
— Давай, друже, жени до Мааса, — простягнув ключі Ліанові.
Коли ніжно торкнувся білявого волосся дівчини, притримуючи її на численних вибоїнах, здалося, що майже поруч почув знайомий голос, який належав його матері:
— Привіт, Майкле! Я так за тобою скучила…
… бігти проти вітру стало легко…
Невже він відчув зміст потрібних у цю мить слів?
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
1
Ніж з плескатим держаком у формі Гаруди з вирізьбленою замість ока дірою акуратно лежав, запакований в поліетиленовому мішку, на столі, і Даві при бажанні міг дивитися на нього скільки заманеться. А випалений на правій стороні напис «Тіт з Ентанго» вказував, кому належить знаряддя вбивства.
Як тільки Даві доповіли, що сталося, він чи не вперше в житті сполотнів і не тямив, що робити, бо спокою (а це він знав достеменно) позбувся відтоді, як вперше на березі побачив ту дівчину. До грудей потягло холодом і серце озвалося болючим щемом — він втратив Марту, бо інакше ніщо б не вивело з рівноваги, перш ніж вислухає рапорт.
Самур, начальник охорони, добре знав вдачу свого господаря. Тому, коли зайшов до кабінету і побачив його опущені плечі, не став голосно по-військовому доповідати, тупцяв з ноги на ногу.
Легкий шовк фіранки війнув у відчинене вікно, наче й справді вона теж збиралася чкурнути услід за бентежним вранішнім вітерцем. А той, перш ніж забрати за собою білий шовк, прокрався до мозку і щедро обсипав крижинами: кохання… вкрали…