— І мені можна буде трохи пройтися?
— Навіть треба. — Маас простягнув Марті пігулку. — Випийте, а потім разом із Харрісом можете трохи пройтися.
Сильні Майклові руки допомогли підвестися. Марта із задоволенням сперлася на таку надійну опору. Без неї просто-напросто підкосяться ноги і заб’є памороки запах землі… той… там, зараз це — без різниці.
— Куди підемо? — запитав, хоча уже ступив на вузеньку стежку, що вела до кладовища.
— До Стефана, — зупинилася Марта.
— Ми вже йдемо…
Йшли, не квапилися. Сторонньому видалося б, що то — подружжя, яке прожило разом казна-скільки років, винесло на своїх плечах чимало життєвих негараздів, але здолало усі труднощі по простій причині, що завжди у радощах і в печалі були єдині.
— Майкле, розкажи мені про Стефана…
— Це він мені сказав, що ти жива і тебе залишив Даві на своєму острові…
Слухала мовчки, тільки мимовільне сухе схлипування зринало з вуст.
— Марто, заспокойся. — Хлопець підтримував дівчину, обіймаючи за плечі. — Тримайся…
Враз рішення визріло в ній остаточно, безповоротно, воно так просилося назовні, що Марта мало не захлинулася від бажання поділитися з Майклом таємницею браслета.
— … я, я теж хочу тобі розповісти все, Майкле!
Клацнула невидимим замком і браслет миттю розпростався на долоні.
— Ти мене зрозумієш, коли довідаєшся, який спадок я отримала від того старого пасажира, що сидів в літаку біля мене і помер. Пам’ятаєш? Ось, тримай, цей браслет — ключ від скарбу.
І вона простягла хлопцеві виструнчене холодне тіло браслета, схожого на древко скіпетра. Вишкірена пащека лева завмерла у німій пересторозі, готова проковтнути кожного, хто насмілиться посягти на його таємницю.
Майкл вперше тримав у руках предмет, до якого мав недобре упередження. Крутив ним на всі сторони, відверто дивувався майстерності, з якою зроблено нещасливу прикрасу, і вслухався у розповідь дівчини.
Нічого не приховуючи, розповіла про зло, що стоїть за браслетом, про Даві, про бідолашну Омо, вбиту змією, про спроби Ероута заволодіти ключем від скарбу.
— … тому повинна, чуєш, Майкле, повинна повернути скарб тоба-батакам!
Стояла перед Майклом мужня у своїх судженнях, тендітна і беззахисна перед лавиною намірів. Її погляд проникав у саму душу і нагально вимагав правдивої оцінки її планів.
Що, Майкле, ти ще не зустрічав людини, яка добровільно розлучається із золотом? Смішно і наївно? Такого не буває? Давай разом посміємося… ха-ха-ха… Чому ти не складаєш мені компанію? Майкле, про що ти думаєш?…
Невидиме світло браслета захоплює у полон, горить так сильно, що Майкл скоріше випік думку, ніж збагнув суть сказаного:
— МИ повинні повернути скарб тоба-батакам. Ти правльно вирішила. Вибач, я тебе попервах не зрозумів…
Вишкірена пащека лева зло блимнула до нього.
Майкле, ти погоджуєшся з цим дівчиськом, з цією нарваною українкою з колишнього Совєтського Союзу? Невже ти не бачиш, що з неї так і пре комуністичне єство усіх зрівняти у статках! Навіщо? Адже ти з цього нічого, крім клопотів, не будеш мати. Золото, тю-тю, дістанеться корінному народові цієї землі. А тобі, що? ЩО?…
— Ти мусиш носити браслет до кінця, — простягнув дівчині берло і відразу позбувся його зловісних чар, підступних нашіптувань.
— Ти сказав, ми повинні, МИ?
Темнофіалкові очі дивилися на нього затишно і рідно, проникали глибоко, обгортали трепетним серпанком. Не хочеться навіть видихати повітря, щоб вимовити бодай якесь слово. Навіщо руйнувати диханням те, що читається в очах?
… я сказав МИ, бо хочу бути поруч з цією дівчиною, хочу чути, відчувати її, допомагати, захищати. Інакше просто не мислю свого життя. Я… я кохаю її… © http://kompas.co.ua
5
Ероут не боявся Даві. На даний момент. Те, що катарський магнат не стане галасувати через вбивство свого слуги, було відразу ясно, як божий день. А якщо спробує зачепити Ероута, то отримає такого відкоша, що не сиділося б спокійно на дорогоцінних сідницях. Варто тільки сказати, де слід, що вірнопідданий королеви Нідерландів визволяв громадянку України з лап ненажерливого сексуального азіата, і його виправдають усі суди світу.
Після офіційного повідомлення по радіо, у пресі про те, що українська дівчина Марта Квитко знайшлася, Даві змушений буде діяти обережніше. Ймовірно, винайме дороговартісного шалапута, котрий корчитиме з себе казна-якого детектива і помикатиме, перш за все, Семом, як йому заманеться. А що знає Сем? Фактично, нічого. Його не важко буде (при потребі, звичайно) переконати, що він, Ероут, хотів звільнити дівчину з лап Даві. Напрошувалося підходяще слівце — того сексуального маніяка, — та прикусив язика. Епітети тут ні до чого. Але його, розважливого Теодора Ероута, може заціпити, якщо отримає скромний сувенір за свою мовчанку — браслет із знаком лева. Тож нехай Сем рознюхає, де ділося дівчисько, і якнайшвидше доповість про це катарському тузу.