Щоб не видати збудження, заклав руки за спину та глипнув з-під лоба на вікно другого поверху, з-за жалюзі якого, очевидячки, спостерігав голландець. Але Сем міг забожитися, що нікого там не вгледів, тому повільно перевів погляд на закляклого у військовому однострої та лискучого від поту Самура.
Начальник охорони над усе цінував свою військову форму. Він би не замінив її ніколи на найдорожчий цивільний смокінг, бо боявся, як боїться позбавитися власного панциря черепаха, що стане беззахисним і безпорадним.
Самур витирав рясний піт з-під кашкета. Те, що діється з його босом, викликало неабияке хвилювання у чесного служаки. Крім того, Самур мусив виголосити надзвичайно довгу, як на нього, конфіденційну промову перед Семом, і тут без військового мундира аж ніяк не обійтися. Бездоганно підігнана форма якнайкраще підстьобувала його пам’ять. Ну, і як вам оте словечко кон-фі-ден-цій-но, яке запам’ятав Самур із напутньої промови Даві і хотів тепер хвацько козирнути ним. Але хіба той поц Сем знається на таких словах? Тож краще не пнутися із шкіри надурняк.
Даві велів наказати хлопцеві, щоб пильно слідкував за білявкою (якщо Сем її знайшов, звичайно) і всю інформацію передавав приватному детективу Елтону Камінскі, котрий і буде виходити на прямий зв’язок із босом.
— Ну? — тільки й видушив з себе Самур.
Сем звів докупи брови:
— Обіцяне… де? — прогугнявив, все ще зиркаючи на вікно.
— Ось! — клацнув Самур замком кейса і Сем відчув, як пігулки від болю в нирках зробили своє діло і зараз сеча потече від такого всеохоплюючого фетишу, на якому він гойдається, немов на велетенській океанській хвилі.
Кейс був напханий пачками грошви: одна, дві, три…, двадцять п’ять, двадцять вісім… Сем очима рахував пачки, на яких зверху лежав документ на володіння найбільшою плантацією гевеї Ентанго. Ворушив губами, рахуючи і читаючи одночасно. Вів власну повільну лічбу… І переминався з ноги на ногу. Тягнув по буквах власне ім’я, складав докупи склади, вписані на місці власника, і коли врешті-решт впорався і вимовив вголос прочитане і воно співпало з тим, як звучить його повне прізвище, відчув, як од такої радості навіть сечовий міхур став розслаблятися.
— Зараз повернуся! — крутнувся Сем і зник за хатою. Сльози, як круглі печатки, що рясніли на дарчому документі, стояли в очах, коли звільняв сечовий міхур. Вони котилися по щоках і Сем від задоволення злизував їх довгим рожевим язиком.
Назад не квапився, бо ще не визначив, де б заховати кейс подалі від свого найлютішого ворога і руйнівника Ероута. Якщо залишить в хаті, голландець причепиться з ножем до горла і доведеться… Ні, ні, ні! Усередині хижо завурчало, бо навіть найменше припущення того, що доведеться комусь віддати ВЛАСНІ ГРОШІ, відразу наштрикалося на смертельний відпір. Нарешті з’явилася думка заховати кейс у закинутому сарайчику, з якого він вивіз того вар’ята, який, вочевидь, таки додибав до вікна і зараз наскрізь просверлює Сема очима, заховавшись за жалюзі. А зась йому! (Хлопець зігнув у лікті ліву руку і ляснув у місці згину правою).
Це ще більше додало гонору і він вертався повагом, калатаючи у кишені пляшечкою з пігулками. Враз упіймав безхвосте цуценя, що крутилося під ногами, взяв на руки і так став перед Самуром.
— Відкрий кейс ще раз!
Самур відчинив, сам глипнув на шалені гроші і не витримав:
— Доповідай!
Цуценя заскавучало і вистрибнуло з рук. Сем хотів знову упіймати його, але Самур клацнув перед самісіньким носом замком, звідти війнуло запахом нових банкнот і хлопець відразу забув про цуценя.
— Ну?!
— Білявка зараз у лікарні Мааса, — простріляв хлопець так швидко з єдиною метою, аби Самур не ховав взад себе кейс. Не треба так далеко тримати його від Семових очей, не треба…
— Що з нею?
— Бачив з перебинтованою рукою і головою. Але вона скоро стане на ноги, у нас такий лікар, що й мої нирки…
Сем говорив би й говорив, лише б не ховали його! — його! — його! кейс.
— Мене це не цікавить! — відрубав Самур. — Велено передати, щоб ти й надалі очей з неї не спускав. Про все доповідати Елтону Камінскі. Це спеціальний детектив, з європейців. До речі, він зараз у Сітархурта.
Сем більше терпіти не міг — вирвав з рук начальника охорони кейс і притиснув до грудей. Вчепився у шкіряну оправу намертво, — від напруги чітко окреслилися жовтаві кістяки пальців.
Самурові здалося, що він навіть почув тихе вурчання…