Готуйся, Семе, той вар'ят спочатку дасть тобі доброго копняка, а потім забере усе, до останньої рупії…
— Йди, дивися, слухай і доповідай мені. Чуєш, цуценя? Спочатку мені, а потім хоч самому Всевишньому! — процідив Ероут, виштовхуючи Сема з кімнати.
Хлопець скотився зі сходів. До нього все ще доносилося таке ненависне кві-і-і-ік, бо Ероут сміявся і крізь сміх добивав Сема:
— … наче я не здогадуюсь, де тамте вошиве цуценя заховало гроші-і-і-ік…
6
Марта прокинулася першою. Лежала з розплющеними очима і дивилася на Майкла, котрий спав на сусідньому ліжку. Вдивлялася в його обличчя і ловила себе на думці, що весь час боїться одного — втратити цього хлопця. Та усередині бентежно зринало цілком прагматичне питаннячко, і що ж вона буде робити, коли Майкл Харріс забереться звідси і поїде додому. Що їй лишиться? Не знаходила відповіді. Вважала, що її взагалі не існує, бо, інакше, мозкові клітини дали б знати. А здоровий глузд все ж таки нашіптував, що цей молодий чоловік з попелястим волоссям, яке зараз неслухняно спадає на чоло, має власне життя. Вочевидь, там, у Мельбурні, у нього є дівчина, котра чекає його повернення і мріє зімліти в його жагучих обіймах. Ця нарвана сентенція робить своє, і Марта просто-напросто ревнує. А він замість того, щоб швидше забратися звідси, вовтузиться тут з якоюсь попутницею. При такому розвитку чуттєвих висновків їй робиться легше і вона попри все відчуває свою жіночу звитягу.
Браслет з його скарбом став лише приводом, це вона відчувала. А, може, уже бачила за цим щось значиміше у житті? І те, що Майкл залишився з нею, наповнює дівчину теплою хвилею ніжності. Хвиля росте, шаленіє, проноситься по кожній судині молодого жіночого тіла. От, якби тамта хвиля, розбурхана, нестримна, дійшла і до Майкла і теж огорнула його таким же щемом…
Майкл спав горілиць. Він навіть не роздягався, бо вночі Марта все ще стогнала і металася по ліжку. Кидалася з криком, та Майкл обіймав Дівчину, тулив до себе і тільки тоді вона знову засинала. Його обійми мали магічну силу заспокоювати, боронити від жахів, що снилися ночами. Чи пам’ятала про це, прокидаючись зранку?…
До болю захотілося підійти до Майкла і прибрати з чола неслухняне волосся. А, може, їй просто знову запрагло відчути близькість здорового чоловічого тіла, притулитися до нього, потрапити в ауру сильних і ніжних рук? Те, що клітинно множилося усередині, підступало судомами до горла і засмоктувало усю у вир нестримного бажання. Тільки тепер те почуття проросло з біди, з її мук, від яких він врятував її, ставши ангелом-хоронителем. І було воно первозданним, незвіданим досі, — тому святим і чистим.
Господи, невже я кохаю його?
Навіть не збиралася гнати геть цю думку, котра кожну жилочку, кожну клітину переповнила нестримним бажанням, пінистим шквалом розбивала береги стриманості, змивала перестороги, виписуючи на чистих берегах серця свою сентенцію.
… я кохаю його..
Доля звела їх у драматичний для обох момент. І не мали спільних хвилин, коли можна було б досхочу наговоритися, відкрити один одному душу, звідати кожен її закапелочок. Бо виходило так, що Майкл здебільшого бачив її зсудомлене болем обличчя, очі, переповнені жахом. Але ж вона так жадає, щоб Майкл прокинувся і побачив її посмішку. А відразу за посмішкою (Марта вже посміхається) життя вливається в неї одухотвореним бажанням подобатися Майклові, ловити на собі його погляди, од яких повітряні кульки проникають аж до кінчиків пальців, чути, як бубнявіють груди, частіше здіймаються у передчутті дотику його рук, як вигинається напнуте тонке тіло, йде назустріч його близькому обпікаючому диханню.
Виснажений від безсоння молодий чоловік навіть не ворушився. Марта все ж таки підвелася з ліжка, підійшла до Майкла, відвела неслухняне пасмо з очей, легенько притулилася вустами до неголеної щоки.
— Марто… — не розтуляючи очей прошепотів Майкл.
— Я тут, — обціловувала обличчя.
Майкл розплющив очі. Якусь секунду вдивлявся в усміхнене обличчя. Величезна хвиля, народжена в дівочому тілі, огортала і його.
— А ти мені снилася.
Його руки стали неспокійними, неслухняними. Приємно відчувалося їх тепло, наче він все ще утримував у руках вуздечки солодкого сну, за яким уже йшла, керована дужими чоловічими руками. Навіщо слова? Мовою стали жадібні вуста, млосне зітхання, що тонуло у нестримному потоці любові. Він взяв її з такою силою чоловічого бажання, що Марта закричала, розіп’ята коханням, заметалася під лавиною пристрасті. Майкл затулив вуста поцілунком і довго випивав блаженні крики із жадобою спраглого…