… дитячий лемент на подвір’ї змусив розімкнути обійми. У лікаря Мааса починався ранковий прийом. Однак на хвильку він все ж таки зазирнув до палати.
— Я бачу, у вас обох хороший настрій. Це… справді чудово, — не знаходив потрібних слів. — Якщо е бажання, можете прогулятися. У нас тут чудові місця, Марто. Гадаю, Майкл усе вам покаже.
— Ми підемо до Ліана, — втрутився Майкл. — Марто, а ти каву любиш?
— А яка львів’янка не любить кави! — защебетала Марта. — До речі, у нашому місті, між іншим, було відкрито першу в Європі кав’ярню.
Маас посміхнувся і причинив за собою двері. Нехай до його лікарської перемоги над недугом Марти ще далеко, але те, що зробила молодість, змушує його скидати перед нею капелюха.
Цього разу йшли швидше, але це не завадило Марті засипати Майкла купою запитань. Їй було все цікаве: від розлогої шовковиці до породи курей, які гонорово вешталися під ногами.
Кожної хвилі Майкл ловив себе на думці, що мимохіть співставляє Марту з кожною з своїх мельбурнських подруг, з якими зустрічався, спав і навіть гадав, що закохувався. Однак Марта не була схожою на жодну. Відчувалося, що вона має надзвичайно сильну ауру. У ній не знаходив кокетства, фальшу, зарозумілості, а розсудливість поєднувалася з майже дитячою безпосередністю. Так поволі він відкривав світ українки і збагнувши лиш маленьку його часточку, ставав щасливим, умиротвореним.
— Майкле, зірви хоча б одну гілочку на двох! — з-під шовковиці кликала його Марта. Вона встигла зібрати біля себе купу дітлахів і тепер підстрибувала разом з ними під шовковицею, просячи, щоб їй зірвали хоча б маленьку галузку. І коли гілка з майже чорними, напоєними медом ягодами опинилася в її руках, тут же поділила її:
— Оце, Майкле, твоя частина гілки, а це — моя. Смачного! — і відщіпнула ягоду з його сторони.
— Чого це ти зазіхаєш на мою територію?
— По-перше, — Марта знову відщіпнула шовковицю зі сторони Майкла, — з твого боку смачніше. По-друге (знову духмяне диво опинилося в її роті) — я взяла до пари. А по-третє (вона обвила руками шию Майкла), я вже наїлася.
Останні слова промовила, притулившись вустами до його вуст. Поцілунок п’янив ароматом шовковиці і Майклові навіть здалося, шо він п’є солодкий її сік з вуст дівчини і ніяк не може напитися…
У кав’ярні Даке було небагато відвідувачів. Кілька старших жінок сиділи за столиками і стиха вели свої безкінечні розмови. Як тільки Майкл з Мартою з’явилися на порозі, Даке нишком змела сльозу з обличчя, закривши обшарпаний зошит, в якому вела бухгалтерію.
— Я вас пригощу кавою за старим малайським звичаєм. Скуштуєте?
— Спочатку пригости Марту, а я з Майклом маю дещо полагодити, — визирнув з кухні Ліан.
Даке запросила гостю до столу і почала втаємничувати:
— Кава готується окремо у вигляді густої есенції. Ось вона, у цьому графинчику. А це — окріп. Тепер наливаємо його трохи в горнятко і додаємо каву, хто скільки хоче, до потрібної міцності.
Вона швидко приготувала напій і простягла філіжанку Марті.
— Якщо хочеш, можеш додати вершків, прошу.
Марта надпила. Кава манила чудовим ароматом і навіть маленький ковток важкувато перекочувався на язиці.
— А як у вас готують каву? — перепитала Даке. Вона з усіх сил намагалася приховати свої негаразди.
— Даке, люба моя Даке, я бачу, у тебе якісь проблеми? — дивлячись просто у вічі дівчини, промовила Марта. — Я б так хотіла тобі допомогти!
Даке нервово кусала губи, стираючи з обличчя зрадливі сльози.
— Я хочу попросити Майкла, щоб порахував мою бухгалтерію. Не знаю, як будемо далі жити. Брат старається, але цього не вистачає. А борг треба повертати.
— Стривай! Цьому лихові можна зарадити. На, візьми, — і Марта зняла з вух золоті сережки з справжніми, хоча й невеличкими, діамантами. Вона про них навіть і забула, бо носила не знімаючи років з десять. Це була єдина коштовна річ, яку колись купила їй мати не без допомоги вуйкових посилок.
— Ні, ні, ні! — Даке різко захитала головою.
— Даке, послухай, вони мені не допомогли, коли я сиділа у льоху і Ероут знущався наді мною. А тобі допоможуть. Продай їх і поверни борги. Я буду рада, якщо вони порятують вас із скрути. Зрештою, ви ж ризикували заради мене своїм життям. Ну, посміхнися, подружко!
Вона обняла Даке.
— А про твій рецепт приготування кави я обов’язково розповім нашим, як повернуся додому. Це і справді неповторний смак.