Слабодухих і кволих у сотні не виявилося. Ніхто не зійшов з дороги, що провадила до омріяної свободи. Про зустріч і розмову із сотником Дзвінчуком сотенні, звичайно, нікому не розповідали. Готувати стрільців до надзвичайної ситуації не було потреби. Кожен знав, на що йде, і готовий був до боротьби на смерть. Ніхто ж не йшов до УПА гратися в цюцю-бабки.
У 1946 році загинув чотовий сотні Спартана Шабля — Богдан Боднаренко. Цього здібного й освіченого хлопця я знав ще з Коломиї, де він навчався в промисловій школі. Разом зі своїм молодшим братом Шабля, ще стрільцем, відзначився в Шепітському бою з більшовиками. Відчайдушний і сміливий стрілець став ройовим, а згодом чотовим. Невисокий круглолиций блондин був здатний на несподівані зухвалі вчинки. Шаблю любили за справедливість і безстрашність. Загинув геройськи у лісі біля Княждвора. Народ склав про славного сина пісню.
Отака вдячна людська пам’ять. І не стерти її нікому і нічим. А чи є хоч одна пісня про енкаведистів? «Подвиги» їхні заростають чортополохом забуття.
Повстанські групи розпочали активну підготовку до зими. Стрільці копали криївки, заготовляли хліб, картоплю, консервували м’ясо. Між групами встановлювали подвійні зв’язки. «Живий» зв’язок функціонував постійно. «Мертвий» залишався запасним варіантом на випадок якоїсь екстремальної ситуації.
Березівська сотня зимувала невеликими сотнями-боївками. Одна обладнала сховок на Лючках, інша в Пригодищах… Були ще добре замасковані криївки між селами Вижній і Середній Березови, Текуча, а також побіля Слободи. Я постійного місця на зимівлю не мав. Щокілька днів переходив від групи до групи, від криївки до криївки. Командир мусив за усім пильнувати, всьому давати лад. Перевіряв, чи є медикаменти, харчі, теплий одяг. Місцезнаходження усіх криївок із стрільцями сотні заради безпеки знав лише я. Відвідував їх під час снігопадів, завірюх, аби не виявилися сліди. Правда, мене постійно супроводжував Чернець. Нікуди не відлучався ні на крок. Того вимагали суворі закони збройного підпілля.
Одна криївка запам’яталась особливо. Вхід до неї влаштували через дупло у стовбурі зламаної вітром старої грубезної ялиці. Кора із надломаного дерева давно обсипалась, середина вигнила. Під могутнє колись дерево підвели траншею-вхід. Поруч викопали сховок. Обшили стіни кругляком. Зробили перекриття. Було це на давньому зрубі під Рокитою.
Кожна криївка чимось відрізнялася, мала свої особливості. Намагались облаштувати її так, аби всередині була вода. Воду підводили по-різному, залежно від рельєфу. Іноді невелике джерельце мали просто в приміщенні. Відводили воду якомога дальше, щоб чекісти не виявили. Вони ходили берегами потічків, річечок і брали пробу води. Відтак робили аналізи, щоб виявити у ній органічні речовини. Тому в криївках споруджувалися ще й різні відстійники, фільтри, через які випускалася використана вода. Криївки мусили бути також достатньо глибокі, бо енкаведисти виявляли їх з допомогою металевих спиць. Зверху насипався товстий шар землі. Всі роботи виконували здебільшого вночі, хоронячись від стороннього ока.
З криївок виходили у випадках крайньої потреби. Стрільці моєї сотні цієї зими майже не виходили. Навесні з’явилися на світ божий живі-здорові. Правда, худі й бліді, бо кількамісячне перебування під землею далося взнаки. В криївках хлопці не дармували. З осені запаслися літературою. Читали, вчилися. Я старався при кожній групі прикріпити грамотного, ініціативного хлопця, що допомагав іншим. Кожна група мала план ідеологічного вишколу. Стрільці вивчали й повторювали навіть граматику української мови. В 1944-45-х роках воювали здебільшого зброєю. В 1946-50-х боротьба набрала більше ідеологічного характеру. В галицьких селах і містах працювало після війни чимало фахівців зі сходу. Вчителі, лікарі, агрономи… З ними проводилася відповідна пояснювальна робота. Для цього потрібен був високий рівень знань.
Навесні сорок сьомого всі стрільці і командири Березівської сотні прибули на місце збірки. Перезимували на диво вдало. Не впала жодна криївка, ніхто не захворів, жодного вбитого чи пораненого. На полонину Цапул прибували виснажені тілом, але бадьорі духом, готові до подальшої боротьби повстанці. Раділи зустрічі з друзями, відігрівалися на весняному сонечку, від’їдалися після зимового голодування.
Весна видалася ранньою, щедрою на тепло. До Великодніх свят буйно зацвіли сади. Аж раптом повалив густий сніг. Вкутав білою пеленою гори й доли. Ми піднялися на Рокиту. А на горі снігу по пояс. Сніг вкрив і без того надійно замасковані покинуті криївки. Невдовзі я пішов на зв’язок з окружним провідником. Окрім Бориса, на зустріч прибув провідник Служби безпеки Коломийської округи Кіров — Роман Тучак. Високопоставлений есбіст хотів перевести Березівську сотню, або бодай чоту-другу, в Службу безпеки. Теренові боївки несли масові втрати. Поповнення їх відбувалося за рахунок відділів УПА. Для служби в СБ я не мав ні бажання, ані відповідних даних. Чудово усвідомлював, що СБ з її розвідкою, контррозвідкою, судами крайньо потрібна повстанській армії. Та нічого вдіяти з собою не міг. Можу битися до останньої краплини крові з удесятеро дужчим ворогом. Зате не можу воювати з тим, хто стоїть на колінах і ронить сльози.
Свого часу, пізньої осені 1946-го, я пройшов тритижневі курси з матеріалів СБ. Проводив їх прибулий з крайового проводу інструктор Залізний. Казали, що він колишній дуже високий чин НКВД з Києва. Внедрився туди і працював на ОУН. Народився на Донеччині чи Вінниччині. Службу безпеки в ОУН зорганізували свого часу на взірець західноєвропейських спецслужб. Відповідно вона й працювала. Але боротися супроти більшовиків чесними й благородними методами — не мало жодного ефекту. Чекісти покеровувалися наскільки підлими і підступними методами, що нормальному європейцеві і невтямки. Жоден з нас нізащо б не додумався до таких штукенцій. Тому повстанська Служба безпеки нерідко з цих причин терпіла поразку. Заради внедрення в УПА аґентові-енкаведистові дозволялося таке, про що наші люди не могли навіть і подумати. Знищувати своїх товаришів, командирів, партійних керівників… Звичайно, не найвищого штибу. Більшовицький молох перемелював все і всіх…
У неволі мені довелося спілкуватися з Володимиром Горбовим, визначним діячем ОУН. Ерудований правник чимало цікавого розповів про роботу СБ. Обізнаний був із законодавством чи не всіх європейських держав. Такі речі, які витворяли більшовицькі спецслужби, йому і в кошмарному сні не могли приснитися. Саме з тих причин провід стягнув з Києва добре законспірованого Залізного. Він закінчив академію внутрішніх справ. Обізнаний і з теорією, і з практикою. Працював же довший час в НКВД. Знав усі більшовицькі темні справи і методи. Залізний ходив з області в область, відвідував усі округи, надрайони. Інструктував працівників СБ, навчав командирів УПА. Розповідав неймовірні речі про аґентурну роботу більшовиків. Вона мала тридцять дві ділянки. Аґенти маршрутники, аґенти квартирники, аґенти внутрішники, аґенти одноразові, аґенти багаторазові, аґенти з перспективою на десятиліття…