Теренові провідники й командири сотень мусили знати всі методи більшовиків для ефективної боротьби з ними. Курси Залізного прислужилися, либонь, кожному з нас. Проходило навчання в лісі між Нижнім Березовом і Ключевом. Залізний — високий, стрункий, смаглявий. Акцент видавав негаличанина. З вигляду мав років сорок. Справу свою знав бездоганно. Викладав дуже дохідливо. Мав чіпкий розум і твердий характер. Згадується епізод. Залізний поцікавився в Недобитого, який працював тоді в СБ, як той себе почуває. Дотепний і гострий на язик колишній курінний УПА ляпнув по-простяцьки: «Як корова по теляті». «Що?! Я коровою не був, теляти не мав. Відповідайте, як належиться!»
Того ж, сорок шостого року, пізньої осені з Березівської сотні відбув політвиховник Чайка — Степан Пасічанський із Середнього Березова. Степан закінчив у рідному селі школу. За німецької окупації навчався у Львові в технікумі. Знаю, що проживав у гуртожитку на вулиці Кшанівській. Зі Львова потрапив до старшинського вишколу на Маґурі. З осені 1944-го Чайка командував чотою в сотні Гамалії. Після розпаду сотні став політвиховником у сотні Мороза. Окружний провідник Борис наказав мені виділити двох грамотних і вишколених хлопців для подальшої служби на Буковині. Одним з них і був молодший за мене на один рік політвиховник. У червні 1948 року в Заставні загинув референт СБ Буковини Мирослав Сулятицький — Кривоніс, Петро. Чайка замінив його на відповідальному посту. Загинув Чайка за неустійнених обставин у 1949 році.
Визначним керівником Служби безпеки ОУН був виходець з Нижнього Березова Микола Арсенич, який народився 27 вересня 1910 року в селянській родині. Миколині брати Іван, Антін, Михайло та Степан були активними членами ОУН, неодноразово сиділи в польських в’язницях, воювали проти німецьких та більшовицьких поневолювачів. Усі брати, окрім Степана, загинули в боях з більшовиками в різні роки.
Микола закінчив 1931 року Львівську Українську державну гімназію, вступив на правничий факультет Львівського університету. Впродовж 1930—1939 років польська поліція заарештовувала Миколу за революційну діяльність близько десятка разів.
На початку 40-х Микола Арсенич очолив Службу безпеки ОУН, про його розвідницькі акції ходили легенди. Глибокі знання, ерудиція, кмітливість, жертовність дозволяли керівникові СБ багато років ефективно керувати оунівськими розвідкою і контррозвідкою. Діяв під псевдонімами Дем’ян, Максим, Григор, Михайло.
Загинув Микола Арсенич разом з дружиною 23 січня 1947 року в Жукові на Бережанщині. Мужній український революціонер, член Головної Ради ОУН Михайло нагороджений Золотим Хрестом Заслуги.
Весняна відправа 1947 року відбувалася на полонині Цапул. В негустому лісі я застав керівників Коломийської округи Бориса, Кірова, референта пропаганди, псевдо якого забулося. Пам’ятаю тільки, що замінив Рибака — Романа Качорівського з Городенки. Той загинув в бою з енкаведистами Великоднього четверга сорок сьомого року. Сотенні Білий, Вихор, Спартан, Юрко зголошували свій прихід окружному провіднику. Ми підходили до Бориса, витягувались «на струнко» і рапортували. Дисципліна панувала сувора. Окружний провідник ОУН користувався серед командирів УПА всіх рангів великою повагою. І не тільки через свою посаду…
Відправа відбувалася вдень. Озброєні стійкові зачаїлися довкола за деревами. Кожен сотенний прибув із стрільцем для охорони. Провідник Борис зробив розлогу доповідь про міжнародну обстановку. Дав сотенним детальні інструкції, як поводити себе надалі. Командири сотень повсідалися на грубе коріняччя старезних смерек і ловили кожне провідникове слово. Післявеликодньої пори було досить кіпло. Ліс тихенько промовляв до повстанців молодим зеленим листячком.
Хоча навколо й пильнували надійні стійкові, зброю командири тримали напоготові. Береженого Бог береже. Згадався випадок на горі Плити побіля Яблунова. У якійсь справі ми з командиром тактичного відтинку Хмарою прийшли до сотні Білого. Не пробули і двох годин, як зусібіч по табору відкрили барабанний вогонь. «Ура! Бандьора, сдавайсь!» Миттєво оцінюємо ситуацію й кидаємося в глибокий яр. Місцевість не вельми зручна, аби розвернутися для бою. Скочуємося на дно яру. Звідти навскосяка дряпаємося на порослий кущами протилежний схил. Я подолав уже півсхилу, як гіллячка цвьохнула по голові і зняла петлюрівку. Та тільки замелькала стрімким схилом вниз. «Як втратити шапку, краще хай вб’ють! — подумалося мені. — Щоб Кривоніс залишив ворогові головний убір!..» Скочуюся без роздумів долів. Кулі осами обсіли. Вхопив петлюрівку і вітром догори. Хлопці вже на самому вершечку показують мені обцаси. Дряпаюся щосили догори, а кулі зусібіч виспівують. Енкаведисти б’ють з усіх стволів. Як удалося тоді вціліти? Либонь костомаха жнивувала в іншому місці. Навіть не дряпнуло мене. Молодим оленем вихопився з яру. Наздогнав своїх, а серце виривається з грудей. Ледве відсапався. Проте петлюрівка ще довго служила мені.
На відправі мова знову пішла про поповнення СБ. В теренових сітках люди гинули масово. Невеличкі розрізнені групи навіть дуже сміливих, добре вишколених і озброєних повстанців не могли ефективно воювати з переважаючими силами більшовиків. Могли якийсь час битися по-геройськи і так же загинути. В УПА відділи великі й озброєні тяжкою зброєю, добре скоординовані. Навіть оточені, вояки УПА мали змогу довший час відбиватися, затягувати час до ночі. А там уже все залежало від вміння командирів. Контратака, прорив і відрив… Нерідко займали сотнею кругову оборону й відбивали по десять-п’ятнадцять атак ворога. Зброю мали відповідну й амуніції вистачало. За день визначали слабкі місця у ворожому оточенні, а вночі проривалися. Ніч-мати вирятовувала партизанів. У теренових сітках такої змоги не мали, бо підпільників було значно менше. Особливо зрідли ряди повстанців у польових районах. На Городенківщині загинув ще сорок п’ятого року заступник окружного провідника СБ Віктор — Дмитро Ґеник з Нижнього Березова. Одним словом, теренову сітку мусилося постійно поповнювати. У Березівській сотні було чимало середньошкільників. З таким рівнем хлопці придавалися для теренової праці. В сотнях Вихора, Білого, Юрка стрільці мали по три-чотири класи. З невисокою освітою, звичайно, політичною, пропагандивною роботою займатися не будуть. Тому окружні провідники тиснули на мене, аби дав своїх стрільців для теренової праці. Що ж до мене самого, то я погоджувався на будь-яку працю, окрім СБ. Бо то не моє. Провідники залишили мене в спокої, але наполягли, аби відпустив стрільців. Проте хлопці аж ніяк не хотіли покидати рідну сотню, переходити у незнайомі терени. Окружний провідник Борис розумний керівник і добрий психолог. Нікого не заставляв переходити силою. Сотня залишилася в УПА. Докори совісті мучили мене якийсь час. Не виконав бо наказу проводу. Проте швидко зумів себе переконати, що в горах сотня принесе більше користі. Заспокоївся.
У гірських селах Лючі, Текучі, Березовах, Акрешорі почала розбишакувати оперативна група МГБ. Командував нею уродженець Стопчатова старший лейтенант Карп’як. Після служби в Червоній армії подався на службу в репресивні органи. Оперуповноважений відзначався сміливістю, хитрістю і верткістю. Як за ним не полювали повстанці, ніяк не могли запопасти. Завжди виходив безкарно з критичних ситуацій. Лиха накоїв служака багато. Людей загубив без ліку. Та несе вовк, понесуть і вовка.
Якось ґазда Петро в Середньому Березові зібрав толоку. Сільські хлопці й дівчата сапали йому в полі кукурудзу. По роботі господар влаштував для парубоцтва й дівоцтва забаву. Найняв музик. Танці влаштували в просторій стодолі в неділю. Карп’як, мов тхір у курятник, навідався туди в супроводі трьох озброєних новенькими автоматами стрибків. Вхопив з гурту дівчину і закружляв з нею в танці. Розвідка оперативно дала знати про «танцюриста». На акцію хутко відбули Грім, Чернець, Тигр, Буйтур. Старшим я назначив Ченця. Стрільці враз упоралися зі стрибками, що вірнопіддано пасли очима своє «начальство» в погонах. Чернець спокійно наблизився до емгебіста і просто посеред танцю відправив його в пекло. Зі зброєю і документами оперативників група повернулася до табору.