Водночас думка про Іншу Частину не виходила їй з голови ні на хвилину. Спочатку їй здавалося, вона повертається у свою юність, до мрій про чарівного принца, який мандрує через гори й долини, шукаючи дівчину, чию ногу він зможе взути в кришталевий черевичок, або занурену в сон принцесу, яку він розбудить поцілунком. «У казках про фей завжди говориться про Іншу Частину», — напівжартома казала вона собі. Казки були її першим зануренням у світ магії, в який їй так тепер хотілося проникнути, і вона не раз запитувала себе, чому люди з віком відходять від цього світу, навіть знаючи, скільки щастя й радості принесло в їхнє життя дитинство.
«Можливо, тому, що радість їм не до вподоби». Вона визнала цю думку напівабсурдною, проте занесла її до щоденника як одну зі своїх творчих знахідок.
Цілий тиждень просушивши собі голову над уявленням про Іншу Частину, Бріда відчула, як її дедалі більше опановує жахлива думка про те, що вона може обрати собі в супутники життя не того чоловіка. На восьму ніч, після того як вона знову прокинулася о першій годині й довго дивилася на карти таро, знову без найменшого результату, вона вирішила запросити свого коханого завтра на вечерю.
Вона обрала ресторан, який був би не дуже дорогим, бо її обранець завжди наполягав на тому, щоб самому оплатити рахунок, хоч його платня асистента на кафедрі фізики в університеті була набагато меншою, аніж її платня секретарки. Було ще літо, й вони сиділи за одним зі столів, які ресторан виставляв на тротуарі, над самим берегом річки.
— Хотів би я знати, коли твої духи знову дозволять мені спати з тобою, — сказав напівжартома Лоренс.
Бріда подивилася на нього з ніжністю. Вона попросила його, щоб два тижні він не приходив до неї додому, й він погодився, висловивши лише легкий протест, достатній для того, щоб вона зрозуміла, як дуже він кохає її. Адже й він, по-своєму, намагався розгадати таємниці Всесвіту, і якби одного дня попросив її зробити перерву в їхніх інтимних стосунках, їй би довелося погодитись.
Вони вечеряли неквапно й багато не розмовляючи, дивлячись на човни, які сновигали річкою, та на людей, що прогулювалися по набережній. Пляшка з білим вином досить швидко спорожніла, й вони замовили ще одну. Через півгодини їхні стільці вже стояли впритул, й, обнявшись, вони милувалися літнім зоряним небом.
— Подивись на це небо, — сказав Лоренс, пестливо погладивши їй волосся. — Ми споглядаємо небо, яким воно було багато тисяч років тому.
Він уже казав це в той день, коли вони познайомилися. Але Бріда не захотіла уривати його — адже в такий спосіб він намагався прилучити її до свого світу.
— Багато з цих зірок уже давно погасли, а проте їхнє світло досі летить крізь Усесвіт. Інші зірки давно вже народилися, а проте їхнє світло досі до нас не дійшло.
— Отже, ніхто не знає, яким є справжнє небо?
Вона також ставила йому це запитання в їхню першу ніч. Але приємні хвилини можна й повторити.
— Ні, ми цього не знаємо. Ми вивчаємо те, що бачимо, а не завжди те, що ми бачимо, є в природі.
— Я хочу запитати в тебе одну річ. З якої матерії ми утворені? Звідки беруться атоми, з яких складається наше тіло?
Лоренс відповів їй, дивлячись на стародавнє небо:
— Вони були створені разом з отими зірками і річкою, яку ти бачиш перед собою. У першу секунду існування Всесвіту.
— Отже, після тієї першої миті Творіння більше нічого не додалося?
— Більше нічого. Усе перебувало й перебуває в русі. Усе зазнавало й зазнає перетворень. Але матерія Всесвіту залишається тією самою, якою вона була й мільйони років тому. Вона не збільшилася на жоден атом.
Бріда дивилася невідривним поглядом на рух річкової води й на рух зірок. Було легко розгледіти, як річка тече по поверхні Землі, але було важко помітити, як рухаються зірки в небі. А проте як річка, так і зірки перебували в русі.
— Лоренсе, — сказала вона нарешті після тривалої мовчанки, під час якої обоє спостерігали човен, що пропливав повз них. — Дозволь мені поставити запитання, яке може здатися тобі абсурдним: чи можливо з погляду фізики, щоб атоми, з яких складається моє тіло, перебували в тілі іншої людини, котра жила раніше від мене?